Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
Отець Роман Перетятько служить при Храмі Святого Петра Могили та Собору Успіння Пресвятої Богородиці ПЦУ в Маріуполі. Він не просто священник, а й військовий капелан.
Щирий, відкритий, з разючим почуттям гумору, одразу викликає прихильність. Він досить просто і доступно для пересічної людини розповідає про духовне та буденне життя, вічні цінності, завжди готовий допомогти як словом, так і ділом.
Отець Роман народився у родині священнослужителя. Після закінчення школи вступив у Київську православну богословську академію, на останньому курсі одружився, за місяць після весілля рукоположений спочатку в диякони, згодом – у священники, та прибув до місця служби – у Маріуполь.
У 2014 році отець Роман опинився серед тих, хто виборював суверенітет та незалежність України на Майдані.
– Попри те, що в нашій родині всі російськомовні, ми патріоти України. 1992-го мій батько служив при Богоявленому соборі в невеликому містечку Ногинськ, за 40 км від Москви. Коли Патріарха Філарета росіяни піддали анафемі, наш Владика Адріан, який підтримав майбутнього Патріарха КП, позбавлений РПЦ посади настоятеля собору і підданий гонінням. Родина батька на той момент проживала на території Богоявленого собору. Ніколи не забуду ніч, коли в наше житло прийшли омонівці, вигнали з території Храму та відняли його. Тому я з дитинства знаю справжнє обличчя росіян –вони весь час тобі «щиро» посміхаються, а під покровом ночі приходять і роблять зло. До речі, так і з війною вийшло, – пригадує отець Роман.
Восени 2014-го на території Михайлівського Монастиря священник із побратимами чергували на воротах. Люди приносили до храму їжу, ліки, одяг. Згодом до них почали прибувати поранені й тіла вбитих. Священникам було достатньо роботи…
– Одного разу, вже після втечі Януковича, на територію монастиря заїхала автівка з військовими Внутрішніх військ. Ми їх тоді нагодували, бо хлопці були неймовірно голодні – як згодом вони розповіли, їх тримали в інформаційній ізоляції, а їжу давали раз на день, щоб викликати злість, – розповідає отець Роман.
А потім сталася війна на Донбасі. Ще на початку бойових дій священник разом із однодумцями допомагав військовим на блокпостах. Військові, в умовах неготовності України до бойових дій, потребували найелементарніших речей, починаючи від шкарпеток і мила, закінчуючи гарячою їжею.
– Волонтери й всі охочі допомогти, привозили нам продукти. Ми зі свого боку готували супи, борщі, каші, м’ясо й розвозили хлопцям, ‒ говорить отець Роман.
Згодом Церква зрозуміла, що війську потрібні штатні капелани. Адже, зі слів отця Романа, неодноразово були випадки, коли священники Московського патріархату приїжджали до наших військових, спілкувалися, фотографувалися разом, а потім ці фото спливали в російських православних журналах. Про зміст статей під світлинами можна здогадатися.
Так почалися перші ротації священнослужителів на фронт із Синодальних відділів військового духовенства. Згодом у підрозділах ввели штатні посади військових капеланів. Отець Роман не залишився осторонь та вступив до їхніх лав. Крім просвітницької роботи в підрозділах, капелан виїжджає і на передову, аби підтримати наших воїнів та благословити на захист України.
– Військові майже не мають часу для задоволення релігійних потреб, тому на допомогу приходимо ми, капелани. Адже на війні атеїстів немає. Часто людині потрібно просто поговорити, вилити той біль, який вселяється в їхні душі після загибелі побратимів. Був випадок, коли людина перебувала на грані самогубства через втрату друга. Тоді вдалося витягти його з того стану. Довго говорили, але зміст розмови будувався на думці, що тепер йому потрібно прожити два життя – за себе, і за друга. І прожити правильно… – розповідає отець Роман.
Також отець Роман бере активну участь у вихованні молоді – свого часу він пройшов курс лекцій щодо протидії СНІДУ, алкоголізму та наркоманії. У його приході організовано харчування для незахищених верств населення. Крім того, капелан із паствою підтримують дітей з бідних сімей, родини загиблих учасників бойових дій: перед навчальним роком організовують акцію зі збору канцелярії, на День святого Миколая і Новий рік вітають малечу зі святами. Наразі при Храмі Святого Петра Могили намагаються започаткувати недільну школу, школу українського мистецтва і бандуристів.
На запитання, де отець Роман черпає енергію, військовий капелан відповів, що повністю покладається на допомогу Всевишнього і добрих людей…
