Про це стало відомо з вироку Сумського районного суду Сумської області. На початку 2024 року місцевий мешканець Сум, який працював механіком у приватній…
У Житомирському військовому інституті імені С. П. Корольова усвідомлюють важливість виховання сержантів ЗС України як командирів-лідерів, які безпосередньо керують особовим складом і навчають його. Серед курсантів вишу чимало тих, хто має сержантські звання. Вони стають гарним прикладом для інших курсантів, діляться досвідом, здобувають нові знання та впевнено крокують до первинних офіцерських звань.
Один із них – курсант Роман Дібрівний. Хлопець змалку мріяв продовжити військову династію, тому пішов шляхами батька й дідуся. Відтак ще під час строкової служби Роман закінчив курси та здобув звання молодшого сержанта, а згодом підписав контракт. Разом із підрозділом попрямував на Схід України захищати цілісність і незалежність рідної землі.
Про участь у бойових діях Роман розповідає неохоче. Курсанту-сержанту довелося відчути на собі, що таке війна, як бути на межі життя і смерті, протидіючи ворожим диверсійно-розвідувальним групам. У майбутньому увесь досвід Роман планує передавати підлеглим, а нині ним ділиться з іншими курсантами.
Побратим Романа Олександр розповідає: саме тому й потоваришували ще на першому курсі, коли сержант Дібрівний учив курсантів «військовим премудростям». Зі свого боку хлопці й дівчата, вчорашні школярі, підтримали бойового сержанта в навчанні.
– До вишу вступив через сім років після закінчення школи. На початку навчання було важко, проте підтримали однокурсники, викладачі, адже ми тут майже як одна велика родина, – поділився Роман.
Армія стала родиною і для Олександра Рибалка. Залишившись без батьків, хлопець вирішив присвятити життя війську. У шістнадцять вступив до військового ліцею, опісля – до Житомирського військового інституту імені С. П. Корольова. Своїм авторитетом і бажанням вчитися домігся сержантського звання.
– Ще під час навчання на курсі молодого бійця почав виконувати обов’язки командира групи. Вважаю, що сержант в інституті – це не просто командир, а – побратим. Він повинен першим допомогти іншому в навчанні, підтримати в повсякденному курсантському житті й водночас бути справжнім помічником курсового офіцера, – розповів Олександр Рибалко.
Олександр мріє стати достойним офіцером з успішною військовою кар’єрою. А вже потому й сім’ю створити, якій би зміг дати те, чого не отримав свого часу сам…
Підготувала Світлана Борисова
