Усі пʼять суден поки що базуватимуться у Великій Британії, а після закінчення війни братимуть участь у розмінуванні акваторії Чорного моря…
Радіотелеграфіст Євгенія Нєстєрова у війську лише третій рік, втім за її плечима вже дві ротації в район ООС у лавах морської піхоти.
… Якось під Павлополем зв’язківці вирушили до одного з ВОПів – відновлювати пошкоджений зв’язок. Євгенія крокувала поруч із колегою, коли раптом ворог накрив позицію вогнем автоматичного станкового гранатомета.
– ВОГи лягали досить близько, – згадує дівчина. – Чесно скажу: лячно було… Гранати вибухали неподалік від нас, а осколки сікли гілки й листя над головами…
Та – пощастило, Бог милував. Іншого разу довелося послухати «музику» вже більшого калібру – мінометів, коли перебувала на чергуванні.
29-річна контрактниця – корінна дніпрянка, у Дніпрі вона народилася, тут і проходить службу – в окремому полку зв’язку та радіотехнічного забезпечення Повітряного командування «Схід». До речі, військовим є і її батько, як і вона, він – простий солдат. Тільки вона наразі проходить службу в Повітряних Силах, а він – у Сухопутних військах. Хоча – також в окремому полку зв’язку, водієм-механіком. Це йому й мамі Женя завдячує своїм здоров’ям та фізичною підготовкою – буквально з пелюшок, з 9 місяців, батьки загартовували дитину за системою Порфирія Іванова – закалювання крижаною водою тощо. Дівчина зростала, й кожної зими купалася в ополонці. Так – і досі.
Та не все своє дитинство дівчина провела у Дніпрі. Кілька років сім’я Нєстєрових мешкала на Луганщині, в окупованому ось уже сьомий рік Лутугиному.
– Для мене ця війна має й своє, особливе значення, – зітхає Євгенія. – Бачила в Інтернеті фото й відео своєї гімназії: від неї залишилася одна стіна й дві ялинки поруч… Приблизно так само виглядає розтрощена школа моєї меншої сестри Катерини…
З перших днів війни, з 2014 року, Женя допомагала пораненим у госпіталі в Дніпрі. Тоді ж вперше у житті почала римувати слова – всі поезії дівчини про рідну землю, про війну й мир на ній, про прагнення кращого майбуття. Не так давно Євгенія Нєстєрова видала першу збірку своїх поезій, яку назвала «Україно, будь єдина».
У 2018-му, за прикладом батька-контрактника, дівчина прийшла до війська. Відтоді вона двічі побувала на передовій. Спершу Новотроїцьке, згодом – Павлопіль. Найважче, зізнається дівчина, навіть не самій побувати під обстрілом, а втратити побратима. Для неї таким найболючішим днем була загибель друга Івана.
– Він був іще живий, коли його привезли до Дніпра, у лікарню Мечникова, – з сумом розповідає Євгенія. – І найважче, коли ти усвідомлюєш, що – все, він помирає, а зробити нічого не можеш… Це й стало переломним моментом, щоб я вирішила стати бойовим медиком. І, обов’язково, у морській піхоті, де воював та загинув Ваня, де двічі була на ротації і я сама…
Наразі вже є наказ про переведення солдата Нєстєрової до нового місця служби і, гадаю, ми ще почуємо про Женю – бойового медика. Зв’язківець, як свідчать командири й товариші по службі, з неї вийшов добрий, тож попереду – нова сторінка військового життя, яку Євгенія невдовзі почне писати.
