Насамперед завдяки його творам широкому загалу відомі візуальні образи українських військовиків часів Української революції 1917‒1921 років та почасти боротьба Української Повстанської…
29-річний старший солдат Станіслав Логінов про військову службу не мріяв з дитинства. Проте доля внесла в життя цього мужнього чоловіка певні корективи…
Після закінчення залізничного ліцею у Дніпрі юнак відслужив строкову, повернувся додому, пройшов навчання на курсах й став працювати шахтарем. Навесні 2014-го, коли в Україну прийшла війна і щойно оголосили мобілізацію, Станіслав Логінов без вагань став на захист своєї країни.
На фронті він із побратимами у складі окремої механізованої бригади «Холодний Яр» пройшов найгарячіші точки Донбасу. Був кулеметником, зазнав важкого поранення та дивом вцілив.
Сутність людини виявляється на передовій
Станіслав пам’ятає всі бої, але найчастіше згадує драматичні події, що розгорталися влітку 2014 року, під час звільнення від окупантів Авдіївки.
– У ті дні нам було поставлене бойове завдання вибити ворожі сили з цього міста, – згадує старший солдат Станіслав Логінов. – Звичайно всі хлопці хвилювалися – відчували, що нас очікує справжній бій. Деякі навіть вважали це самогубством і що, нібито, взяти це укріплене бойовиками містечко неможливо. Недарма кажуть, що на передовій виявляється сутність людини…
Та попри все, наші військові завдання виконали. У місто заходили трьома бойовими машинами піхоти при підтримці двох танків. На своєму шляху, під постійним інтенсивним вогнем, не давши отямитися противнику, нищили їхні блокпости.
– Події розгорталися швидко, нам вдалося закріпитися і зрештою визволити нашу Авдіївку. Звичайно ми раділи перемозі, проте в душі відчувалась небезпека, яка у прямому сенсі пронизувала навіть повітря, – продовжує Станіслав.
Через два дні хлопці на двох БМП поверталися до місця свого розташування. Раптово розпочався потужний обстріл з боку ворога. Щільність вогню була така, що звук зливався в один суцільний гуркіт. Одна з наших бойових машин запалала…
– Ми швидко зорієнтувалися в обстановці, розосередилися й дали бій. У самий розпал бою я відчув пекучий біль – ворожа куля потрапила мені в ногу. Протистояння тривало, а ворог тиснув. Було ухвалено рішення відходити… Друга БМП, прикриваючи нас, пішла на прорив. А ті, хто залишився, відійшли до лісопосадки, – пригадує воїн. – Там хлопці надали мені першу допомогу, зупинили кров, перев’язали рану і 6 годин виносили у безпечне місце. Коли ми вийшли в районі Ясинуватського залізничного вокзалу, телефоном зв’язалися зі своїми. А невдовзі побачили, як нам на допомогу летить побита кулями й слідами від РПГ «беха»… Через мить люки бойової машини відкрилися, звідти вивалися хлопці й підхопили нас. А позаду було чутно короткі черги. Ворог дихав нам у спини…
На шляху до мрії
Після тривалого лікування у Дніпрі, Києві та реабілітації Станіслав Логінов повернувся до своєї військової частини й продовжив службу до наказу про демобілізацію.
– Після служби я влаштувався на роботу, – каже Станіслав. – Закінчив Київський Національний університет імені Тараса Шевченка та став дипломованим юристом. Жив, працював, а сам в думках згадував армію та своїх бойових побратимів. Розмірковуючи про майбутнє, у 2019-му році вирішив пов’язати свою долю з військом та підписав контракт. Нині служу в територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки. У мене є родина, кохана дружина, а нещодавно народився первісток. Щодо планів на майбутнє, у мене є заповітна мрія – хочу стати офіцером! Я готуюсь до вступу в наступному році й упевнений, що досягну своєї мети й носитиму офіцерські погони.
«Усе не дарма…»
Старший солдат Станіслав Логінов нагороджений медаллю «Захисник Вітчизни» та іншими відзнаками. А нещодавно до цих нагород додалась ще одна – відзнака «За звільнення Авдіївки». Урочисте вручення цієї нагороди відбулося у самій Авдіївці, куди її вдячні мешканці на День захисника України запросили Станіслава разом з його бойовими побратимами, які визволяли Донбас влітку 2014 року.
– Не можливо передати словами емоції, які ми відчули, коли нам співали діти у відремонтованій школі мирної Авдіївки, – поділився Станіслав Логінов. – Це був день, сповнений радості від зустрічі з бойовими побратимами та сумом, коли ми згадували тих, хто не повернувся додому з бойових завдань. Але головне – я ще раз переконався, що все не дарма. На той час я був там, де повинен був бути. У складний для країни час ми зробили все, що могли, – зупинили ворога.
Фото з архіву Станіслава Логінова
