Утім, це не завадило правоохоронцям розшукати уродженця село Гладке Козелецького району Чернігівської області та притягнути його до відповідальності. Суд визнав громадянина України винним у перешкоджанні…
Лейтенант Ярослав Радзімірський – командир взводу інженерних загороджень інженерно-саперної роти групи інженерного забезпечення однієї з бригад морської піхоти ВМС ЗС України, яка сьогодні виконує бойові завдання на Сході України. Пішов уже другий рік, як він разом зі своїм колективом виконує чи не найнебезпечнішу роботу в районі операції Об’єднаних сил.
Ще вісім років тому, в 2012 році, Ярослав, учень восьмого класу в селищі Закупне Чемировецького району Хмельницької області, прийняв для себе, можливо, перше доросле рішення, що пора вже піти з дому та спробувати себе у самостійному житті. Хлопець з ранніх років цікавився військовою справою, переглянув безліч воєнних фільмів, тож коли дізнався про набір у Кам’янець-Подільський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою, практично не вагався.
– Усі наші офіцери-вихователі були в минулому військовими інженерами. Вони і прищепили нам любов до армії та особливий інтерес до служби в інженерних військах, – розповідає Ярослав. – Отже, після випуску з ліцею я бачив для себе єдиний шлях – вступати до Національної академії сухопутних військ у Львові на інженерний факультет за спеціальністю «управління діями інженерних підрозділів».
Розпочинаючи навчання у 2015 році, юнак знав, що війна на Сході країни не омине і його, що після випуску він обов’язково потрапить у район бойових дій. Обравши кар’єру військового, Ярослав усвідомлював, що рано чи пізно все ж опиниться на війні, в реальних бойових умовах захищаючи свій народ, свою землю. Тому навчанню та опануванню фахових дисциплін приділяв неабияку увагу. Особливо цікавив юнака сучасний досвід захисників України, здобутий в боях на Донеччині та Луганщині.
– У нас був викладач підполковник Дмитро Білик, досвідчений військовий сапер. Його випускники ще з 14-го року брали участь в АТО. Він часто спілкувався зі своїми вихованцями і обов’язково передавав нам під час занять їхній оперативний досвід з саперної справи і розмінувань, розказував про випадки, які траплялись з його хлопцями, – згадує Ярослав Радзімірський. – Усе це ми потім випробовували на практичних заняттях.
Після випуску Ярослав із запропонованих варіантів обрав для себе службу в морській піхоті.
– Я уже знав, що там чимало людей служили та виходили з окупованого Криму, пройшли найгарячіші моменти боїв на Донбасі. Розумів, що саме у них я зможу перейняти неоціненний досвід, практичні знання та навички, здобуті безпосередньо в боях з окупантами, – згадує Ярослав.
А ще наш захисник, з певними нотами романтики, зазначає, що дуже любить море, тому його вибір був однозначним – морська піхота!
Уже знаючи про своє призначення, Ярослав перед випуском пройшов курси сапера в себе на Хмельниччині – у Кам’янець-Подільському Навчальному центрі Головного управління оперативного забезпечення Збройних Сил України. А через рік – курси підвищення кваліфікації до рівня командира групи розмінування.
– Влітку 19-го я прийшов в бригаду. У пункті постійної дислокації нам, молодим лейтенантам, допомогли з оформленням документів, прийняттям посад, а вже за два тижні ми вирушили в район проведення операції Об’єднаних сил, де на той час наша бригада виконувала бойові завдання, – згадує Ярослав.
Для нього це був цікавий досвід, безліч нових вражень, спілкування з ветеранами інженерної справи, за плечима яких – не одна ротація в район ООС. На початках, попри грунтовні технічні та тактичні знання та навички, здобуті в академії, лейтенанту довелось опановувати й «премудрості» повсякденної організації життя підрозділу, правильного оформлення рапортів, заявок та іншої документації.
– Найбільше тоді вразив колектив – переважно молодь, з різних регіонів України, надзвичайно дружні, кожен завжди готовий прийти на допомогу, – розповідає лейтенант Радзімірський. – А загалом був шокований. В 21 рік приїхати сюди й побачити, що тут відбувається, було, без перебільшення, досить незвично. Але нічого, швидко адаптувався.
У його підрозділі були і є сержанти і старшини, яким під 45-50 років. Спершу молодий Ярослав не розумів, як нормально вибудувати з ними стосунки «командир-підлеглий». Але, поговоривши, з тих днів у неформальному спілкуванні він до них звертається, наприклад, дядя Юра чи дядя Толя, вони ж до нього просто – «командир».
– Моя бойова робота почалась з того моменту, коли противник підпалив наші мінні поля. Ми виїжджали на передній край, оцінювали пошкодження та проводили заміну знищених боєприпасів. Надалі разом із групою маркував мінні поля, влаштовував інженерні загородження, – розповідає Ярослав.
Сьогодні у нього вже друга ротація в район операції Об’єднаних сил. На разі молодий офіцер переймається тим, щоб рости далі та вести колектив за собою. А ще – зберегти своїх хлопців, очистити українську землю від вибухових «подарунків» окупанта.
– Найскладніше для мене сьогодні – це виїзди на розмінування. Коли зранку їдеш на позицію, знаєш, що тебе радо зустрінуть побратими, з кавою чи чаєм. Але попереду в тебе смертельно небезпечна робота на неперевіреній землі, де трапляються міни-пастки, пошкоджені боєприпаси, інші небезпечні знахідки. Переживаєш більше за групу, ніж за себе, – зізнається командир взводу.
Потім продовжує розповідати про особливості роботи на передовій. Каже, що броня, каска та мінний щуп – це основні елементи. Металодетектори не ефективні, адже земля наскрізь всіяна кулями та осколками мін і снарядів.
– Робота сапера надзвичайно важка, ця справа сильно виснажує людей. Деякі звільняються, бо не витримують повсякденної напруги, природно хочуть спокою, сімейного затишку, впевненості у майбутньому, – ділиться своїми думками Ярослав. – Але ми продовжуємо служити. Коли виходжу на дійсно небезпечну ділянку, перехрестився, помолився Богу в думках та й пішов працювати. Іду першим, щоб зберегти своїх хлопців.
