Насамперед завдяки його творам широкому загалу відомі візуальні образи українських військовиків часів Української революції 1917‒1921 років та почасти боротьба Української Повстанської…
Тактика випаленої землі не нова — її широко застосовував у своїх походах імператор Франції Наполеон, у 1941–1945 роках вдосконалили нацисти, а сучасні кремлівські окупанти знайшли цій стратегії нове застосування. З початку 2016-го вони намагаються завдати шкоди нашим позиціям, підпалюючи сухостій і траву в «сірій зоні». Але тоді це були більш-менш локалізовані пожежі, скеровані радше на дестабілізацію лінії розмежування. Зрідка, звісно, вигорали і фермерські угіддя та поля, засіяні пшеницею. Проте для окупантів це не мало жодного значення, адже наслідки заподіяної шкоди долав український народ.
Однак пожежі, які раптово виникли на Луганщині в кінці цього літа й на початку осені, переросли в катастрофу національного масштабу. За офіційними даними ДСНС вогонь охопив площу понад 20 тисяч гектарів. Через тривалу суху погоду і сильний поривчастий вітер (28 метрів за секунду) 32 населених пункти опинились у вогняній пастці. Ба більше, вогонь став загрожувати газорозподільним станціям регіону і наблизився до такого індустріального центру, як Сєвєродонецьк, де зосереджені великі хімічні підприємства. Через масштабну пожежу зупинили роботу КПВВ у Станиці Луганській. Для подолання катастрофи залучили близько двох тисяч людей та 295 одиниць техніки, серед яких — літаки, гелікоптери і навіть спеціальний пожежний поїзд. За час пожеж вогонь забрав життя 11 громадян України.
Звісно, на передовій боротьби з вогнем опинились військові ЗС України, які чи не першими взяли на себе удар вогняної стихії та рятували не лише майно і громадян, а й цілі селища.
Теорія підпалу, або Як усе починалось
Кореспондентам АрміяInform наприкінці літа вдалось побачити перші спроби ворога розпалити масштабні пожежі неподалік населеного пункту Кримське і навіть поспілкуватися зі свідками тих подій.
— Усе дуже просто, — розповідає Віталій, свідок підпалів. — От, наприклад, днями вороги, дочекавшись, доки вітер почне дути у наш бік, запустили в чагарник кілька сигнальних ракет.
До речі, використання сигнальних ракет безпосередньо не заборонено жодними домовленостями, але їхній склад дозволяє запалити не лише суху траву, а й досить великі дерева. До того ж вправне застосування може спричинити сильну пожежу. Ворог про це знає і, як бачимо, активно використовує проти нас.
— Я вже бачив таке у попередні роки, — продовжив наш співрозмовник. — Окупанти не зупиняються ні перед чим. Із якимось тваринним захватом вони палили українські села і поля. Мені просто не вкладається в голову, що вони можуть відчувати, коли бачать, як горять хати простих, мирних людей. Задоволення? Гордість за себе? Пишаються скоєним? Не знаю…
Іншу тактику ворог застосував біля Станиці Луганської. Там, за свідченням наших військових, після заходу сонця з окупованої території почали обстрілювати лісовий сухостій з великокаліберної зброї. А щоб вогонь розгорівся сильніше, маленькі багаття від снарядів окупантів «прикривали» ворожі снайпери, що не давали нашим воїнам загасити осередки пожеж.
Та все це не давало ворогу потрібного «ефекту» — тоді в хід пішла тактика підпалу лісів. Про випадковість їх загорянь говорити дуже важко, адже офіційні джерела називають близько півтори сотні (!) одночасних, раптових загорянь по всій лінії зіткнення. І це, погодьтесь, має ознаки чітко підготованої та скорегованої провокації проти України. І цей підступ призвів до масштабної катастрофи. А жертв серед цивільного населення могло бути більше, якби солдати і офіцери Збройних Сил України не вступили у двобій із вогнем.
Героїзм українських воїнів
— Як тільки ми зафіксували пожежі, весь особовий склад, який не був залучений на бойовому чергуванні, було скеровано на гасіння вогню, — розповідає пресофіцер окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого лейтенант Катерина Литвинчук. — Від масштабної вогняної катастрофи почали потерпати такі населені пункти, як Муратове, Сиротине, Кряківка, Трьохізбенка, Капітанове, Кримське. 150 наших військових і кількадесят одиниць спеціалізованої інженерної техніки приступили до гасіння.
Дві доби військові, використовуючи потужні інженерні машини, прорубали просіки в лісі, що палав, відрізаючи від вогняного наступу села. Підвозили воду, евакуйовували населення й майно людей. Фактично, з осель у вогні виносили бабусь і дідусів, які не могли врятуватись самі.
— Було дуже страшно, — каже літня мешканка селища Кримське Олександра. — Ми намагались загасити вогонь і носили воду у відрах… Та де там! Ще б трішки — і моя хата теж запалала б. Іскри падали мені на подвір’я. Та, на моє щастя — прибігли військові й врятували обійстя!
Військовослужбовці, які тримають оборону українських кордонів неподалік цього населеного пункту, побачили біду цивільних й одразу прийшли на допомогу.
— Нашим завданням було не допустити розповсюдження вогню, — каже військовослужбовець Валерій. — Горіло дуже сильно. І вітер дув на село. Тому ми взяли нашу спецтехніку, лопати, відра й сокири — і почали гасити пожежу.
— Хлопці працювали на найважчих ділянках, — зазначив підполковник Петро Горкуша, який із підлеглими гасив пожежі неподалік. — Озброївшись сокирами і пилами, вони намагались перекрити шлях вогню, що швидко наступав. Саме завдяки їм вдалось врятувати Трьохізбенку. Гасіння тривало і тоді, коли наступала ніч. Ми докладали всіх зусиль, щоб мінімізувати втрати від вогню, не пустити його далі, адже він міг дістатись мирних осель.
Набагато складнішою була ситуація в районі населених пунктів Лобачеве — Лопаскине. Тут вогонь заподіяв значно більшої шкоди. Через відсутність хороших доріг пожежники хоч і прибули максимально швидко, але їм довелось протистояти справжній вогняній стихії. Ситуацію ускладнило те, що під час пожежі в лісі почулись вибухи, ймовірно, боєприпасів, які лишили бойовики, втікаючи від наступу ЗСУ в 2014-му.
— Ми приїхали, щойно отримали сигнал, — каже водій полкової землерийної машини Олег. — Одразу обвалували ділянки, що вже палали.
Це дозволило не допустити масштабнішої катастрофи.
Водночас тилові служби частин і підрозділів розгорнули чималу кількість пунктів, де людям, які зостались без домівок, та пожежникам, які приїхали на гасіння великого вогню, надавали необхідну допомогу, пропонували їжу й питну воду.
Ворожа пропаганда діяла миттєво
Одразу ж з виникненням пожеж, масово почала діяти ворожа пропаганда. Як кажуть у народі, «з всіх прасок» псевдожурналісти ОРДЛО й російські «аналітики» поливали брудом героїчні дії Об’єднаних сил. Для цього вони темі цих пожеж приділяли до 90% ефірного часу. А дії терористів-підпалювачів вони намагались показати як недбалу поведінку українських солдатів з вогнем. Серед місцевого населення на підконтрольній Україні території пустили чутки, що уряд нашої держави сам ініціює та заохочує підпали лісів на Луганщині. І потрібно це, нібито, аби забезпечити Європу дровами на зиму, бо без «вугликів», що лишились після масштабних пожеж, європейці не зможуть пережити опалювальний сезон і замерзнуть. От таку маячню можна було почути тоді звідусіль.
Результати подолання пожеж
Ворог так і не досягнув головної мети — дестабілізації нашої лінії оборони. Воїни на передовій, загасивши пожежі, ще більше мобілізувались, запевнивши: тільки противник спробує піти у наступ, одразу ж дізнається калібр рішучої української відповіді. До речі, не обійшлось під час пожеж і без дивних випадків. Наприклад, воїни одного з ВОПів вважають, що від вогню їх врятувала ікона Божої Матері, яку вони зберігали у бліндажі.
— Це наша святиня і реліквія! Вона вберегла від вогню! — кажуть хлопці.
Тоді Анатолій Іванович, воїн української армії, взяв до рук ікону Божої Матері. Ворог закинув до десятка сигнальних ракет, аби підпалити траву і сухостій у районі передової. Злочинці робили це, дочекавшись, коли вітер почне віяти у наш бік. Запобігти таким діям наші не могли, адже діє домовленість про припинення вогню, тому палії відкрито і зухвало робили свою справу…
— Коли вогонь почав підходити до нас, ми винесли ікону з бліндажа, щоб вона не згоріла, — продовжив Анатолій Іванович. — І тоді сталось диво — вогонь обійшов наші позиції навколо!
Воїни не знають, як і коли ця ікона потрапила на фронт, проте вони переконані, що мають сильний оберіг та благословення.
А коли пожежі остаточно ліквідували, військові створили оперативний штаб допомоги населенню. Спільно з громадянами вони розбирали знищені вогнем споруди, підвозили питну воду і харчування до селищ, які зазнали найбільших втрат. І такі дії офіцерів та солдатів ЗС України вкотре засвідчили, хто насправді оберігає народ Донбасу від лиха як на фронті, так і у тилу.
