Усі пʼять суден поки що базуватимуться у Великій Британії, а після закінчення війни братимуть участь у розмінуванні акваторії Чорного моря…
Ярослав Канівець переминається з ноги на ногу. Від хвилювання починає неспішно перебирати пальцями доточену до бронежилета вервицю.
– Мої бабуні дуже віруючі. От і мені теж прищепили віру в Бога, – трохи ніяково каже він.
Взагалі Ярослав соромився розповідати про себе і власне життя. Мовляв, що роблю такого, я ж просто захищаю Україну? Та це не зовсім так. Насправді його шлях до війська лежав через велику зневіру односельчан у майбутньому хлопця. Адже у шкільні роки, за його словами, був «шалапутом». І вони казали, що з цього маленького шибеника нічого путнього не виросте – надто жвавий, із гострим розумом й охочий до всіляких витівок.
– Ви розумієте, коли я підписував контракт, то у мене було дві мети, – каже Ярослав. – Перша – захистити свій дім, а інша… – довести односельцям, що вони не праві. І я можу стати не просто громадянином держави, а її захисником.
Від позицій, де несе службу цей воїн, всього кількасот метрів до ворожих окопів. І вдень і вночі ворог чинить провокації на кшталт снайперських прострілів, підпалу полів та сіл, розташованих неподалік ВОПу Ярослава. Проте він щоразу в час чергування виходить до свого спостережника. І саме завдяки українським вартовим жителі села Тимченки Чорнобаївського району Черкаської області можуть спокійно спати, збирати врожай, гуляти весілля й виховувати дітей.
АрміяInform із гордістю повідомляє всім односельцям Ярослава Канівця, що він мужній і відданий воїн. А ще ми дякуємо йому за невтомну звитяжну працю! Удачі, воїне!
