Беручи участь у походах під час важких боїв проти переважаючих сил російської червоної армії, він забезпечував поповнення українського війська особовим складом….
4 вересня 2014 року близько 22:30 у базовому таборі 27-го артилерійського полку поблизу Старобільська у результаті обстрілу з російської ракетної системи залпового вогню «Смерч» загинуло 16 наших військовослужбовців, серед яких старший лейтенант Віталій Бей.
У Віталія Бея залишилися дружина та син Єгор. Хлопчик народився за декілька днів до його від’їзду на війну. Коли востаннє приїздив додому у відпустку на хрестини сина Єгора, Віталій зробив сюрприз. Усі чекали його тільки на ранок, а пізно вночі пише своїй дружині повідомлення: «Відчиняй». Щоб скоріше побачити рідних він із товаришами винайняв таксі й добирався до рідного міста близько 40 км у багажнику. Це була їхня остання зустріч у цьому житті…
– Він був хорошим хлопцем. Ми з ним разом навчалися у Військовому інституті, а потім і служили разом. Через деякий час я звільнився з війська. Але коли розпочалась війна, не зміг залишитись осторонь, тож повернувся у стрій. Ми служили в одному підрозділі. Коли потрапили під обстріл, мені дивом пощастило вижити, – розповідає побратим Віталія капітан Юрій Кириченко.
Спорт і військова справа завжди захоплювали Віталія. Він уже в дев’ятому класі пішов на підготовчі курси до артилерійського навчального закладу, став кандидатом у майстри спорту з легкої атлетики з бігу. У школі й до цього часу зберігаються його спортивні нагороди. У 2004 році закінчив військовий інститут ракетних військ і артилерії імені Богдана Хмельницького Сумського державного університету. Після випуску був командиром мінометного взводу 95-ї окремої аеромобільної бригади.
P.S: Указом Президента України № 282/2015 від 23 травня 2015 року, «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність Військовій присязі», нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).
