Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
Тринадцять місяців іконостас церкви святого великомученика і цілителя Пантелеймона в селі Боромики на Чернігівщині з порожніми рамами чекав повернення з війни його творця Володимира Синиці.
Художник добровольцем пішов захищати рідну землю. Його благословив настоятель храму отець Сергій і запевнив: «З тобою нічого не станеться, ти ще не закінчив божу справу, яку розпочав». У жовтні 2015 року Володимир Петрович повернувся додому, а вже в листопаді іконостас храму в Боромиках ожив новими іконами. Слова священника справдилися.
Мистецтво для Володимира Синиці вже давно стало головною справою життя. З дитинства найбажанішими подарунками для нього були олівці та фарби. Любив малювати і пейзажі, і портрети. А після навчання в Бобруйському художньому училищі він займався художнім оформленням рідного Чернігова, робив вітражі, малював картини…
Ще в дев’яності роки Володимир почав розписувати православні храми з благословення чернігівського владики Амвросія. А перед початком роботи чоловік завжди читає молитву «Отче наш».
Роботи художника є в Троїцькому і Спасо-Преображенському соборах Чернігова, в багатьох храмах області, приватних колекціях і навіть за кордоном, зокрема в церкві Сент-Женев’єв-де-Буа у Франції, де поховані найвідоміші емігранти-слов’яни. А в Міжнародній духовній семінарії у Парижі зберігається створена Володимиром Петровичем ікона Святої Женев’єви, яка шанується як православною, так і католицькою церквами.
Володимир свого часу жив і працював за кордоном, тож підтримував інтеграцію України до європейської спільноти. Він був активним учасником Революції Гідності на Майдані. А навесні 2014-го, коли розпочалися бойові дії, пішов до військкомату добровольцем. Але на той час до війська призивали тільки чоловіків до сорока років, а йому виповнився 51. У серпні Володимир побачив по телевізору страшний сюжет про захопленого в полон українського воїна, і в душі все перевернулося. Дописав ікону Трійці, віддав у храм, і знову пішов до військкомату. Цього разу під час третьої хвилі мобілізації йому не відмовили, повідомили, відправка наступного дня. Швидко зібрав речі, пройшов медкомісію, а дружині подзвонив вже перед самим від’їздом. Вона зрозуміла його прагнення, тож не заперечувала ні тоді, ні згодом.
Володимир Синиця потрапив в артилерійську бригаду, на озброєнні якої були 203-мм самохідні гаубиці «Піон». Він служив стрільцем-радистом на МТЛБ.
Загалом Володимир воював на Сході 254 дні. Перед відправкою на фронт настоятель Спасо-Преображенського собору отець Георгій (Георгій Щербатюк) освятив іконки і хрестики. Володимир роздав їх товаришам. І, до речі, всі, хто отримав ці хрестики та образи, вціліли, живі-здорові повернулися із самісінького пекла.
Після підготовки на Роменському полігоні частина в січні 2015 року отримала бойове хрещення під Донецьким аеропортом. Допомагали «кіборгам», підтримували вогнем бійців аеромобільної бригади. Працювали по аеропорту, Пісках, Спартаку. Тільки за перевіреними відомостями розвідки вони знищили 16 танків, «Смерч», склад і штаб ворога. Були і перші втрати — від мінометного вогню загинули три бойові побратими, а ще декількох було поранено.
Згодом артилеристів перекинули на Дебальцівський напрямок, вони прикривали наші частин. Дивізіони направляли туди, де було найважче.
— Нам пощастило з командиром дивізіону майором Юрієм Юлою, який з Козелецького району, — розповідає далі Володимир. — Дуже розумний, порядний офіцер. Солдатів беріг, завжди приймав правильні рішення, тож втрат у нас майже не було.
Нині Володимир Петрович продовжує займатися улюбленою справою — пензель і фарби його незмінні друзі. Він вважає, що робота у храмах з іконами допомогла швидко адаптуватися до нормального життя, позбавляє повоєнної депресії й не дозволяє душі зачерствіти. Загалом у доробку художника декілька сотень ікон, багато десятків оздоблених іконостасів і чимало творчих планів.
– Божі храми для людей є справжньою благодаттю, місцем зцілення душі, – розповідає Володимир. – Це особливо важливо для людей, які постраждали як фізично, так і духовно на війні. На Донбасі я пізнав багато страшних речей, але й усвідомив чимало справжнього, вартого життя. Саме там я насправді відчув наш український патріотичний дух. Якщо буде потрібно, я готовий знову стати до строю. Я вірю в Бога і Україну, і впевнений, ми будемо вільними і незалежними, адже заплатили таку високу ціну. І свою свободу ми збережемо будь-що!
