Війна змінюється кожні чотири місяці Боєць «Кібер» є пілотом БПЛА ACS-3. Цей апарат може літати до 16 годин. — Сам комплекс називається…
Коли змагаються танкові екіпажі чи артилеристи – це завжди… епічно! А як же: ревіння двигунів, звук гарматних пострілів, міць сталі, пекельний вогонь і єднання екіпажів та обслуг у монолітний живий бойовий організм, що задає темп цьому вальсу смерті.
Але є військові фахівці, чию роботу завжди оцінюють за індивідуальним стилем. І ні, ми не про снайперів зараз говоримо. Для того, щоб поставити цим фахівцям переможний «лайк», їхній продукт у буквальному сенсі треба спробувати на смак!
На Львівщині у Навчальному центрі Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного відбувся конкурс на найкращого військового кухаря Сухопутних військ ЗС України. Хто отримав військову зірку рейтингу Michelin і якими були інгредієнти та рецепт тієї перемоги, бачив кореспондент АрміяInform!
Голова конкурсної комісії, т.в.о. начальника відділу підготовки частин логістики командування Сухопутних військ ЗС України підполковник Руслан Гусак наголосив: цей конкурс – передостання сходинка у визначенні найкращого військового кухаря українського війська.
– Загалом до цього етапу змагань допущено дев’ять фахівців-кухарів. Вони повністю відповідають критеріям: мають відповідну професійну освіту, перебувають на штатних посадах кухарів у своїх військових частинах. Крім того, вони пройшли первинні етапи конкурсних змагань у підрозділах і оперативних командуваннях, – розповів підполковник Руслан Гусак. – Тепер усі претенденти мають два дні, щоб показати рівень теоретичних знань і практичні навички в експлуатації техніки тилу та приготуванні перших, других та третіх страв. Найкращий кухар Сухопутних військ візьме участь у змаганнях військових кухарів на першість ЗСУ, що відбудуться цієї осені.
Армійський кухар має встигнути і приготувати побратимам смачний обід, і… повоювати
Якщо говорити про суто військові дисципліни, то конкурс передбачає виконання вправ із надання домедичної допомоги і стрільби зі стрілецької зброї. Організатори змагань наголошують: це виключно штамп радянської пропаганди про те, що армійський кухар гладкий, неповороткий, незграбний та злодійкуватий. Реалії вимагають, щоб військовий персонал армійських їдалень міг виконувати завдання на рівні можливостей того підрозділу, у якому проходять службу. Тобто встигати і за піхотинцями, і за артилеристами, і за іншими вояками-сухопутниками. Як приклад для наслідування в підтриманні фізичної форми і бойових можливостей, вони наводять персону:
Андре Раш – шеф-кухар, що готує для американських президентів. Перед тим, як отримати персональну відзнаку рейтингу Michelin і перейти на роботу в Білий дім, встиг 23 роки прослужити у війську, взяти участь у військовій кампанії армії США в Іраку, дістати бойове поранення й отримати звання сержанта та класність 92G, тобто фахівця з кухні
Андре Раш – шеф-кухар, що готує для американських президентів. Перед тим, як отримати персональну відзнаку рейтингу Michelin і перейти на роботу в Білий дім, він встиг 23 роки прослужити у війську, взяти участь у військовій кампанії армії США в Іраку, дістати бойове поранення й отримати звання сержанта та класність 92G, тобто фахівця з кухні. Попри те, що військова служба американця позаду, він досі в чудовій фізичній формі. Може відтиснутись від підлоги двісті з гаком разів!
– Армійський кухар має встигнути і приготувати побратимам смачний обід, і… повоювати, якщо цього вимагає ситуація, – наголошує член конкурсної комісії, ексзаступник командира з тилу окремої гірсько-штурмової бригади підполковник Володимир Лисковець.
Тому на стрільбищі кухарі не просто намагаються уразити мішень з «Калашникова», а й виконують спеціальну вправу: біг на дистанцію 500 метрів із перервами на стрільбу стоячи, з коліна й лежачи.
А от з тактичної медицини виконують норматив з евакуації пораненого та накладання йому джгута-турнікета на уражену кінцівку. За якістю виконання нормативу стежить санінструктор навчальної роти сержант Орися Кіт.
– Ситуацію для відпрацювання взяли досить реалістичну – поранення одного з членів кухонного персоналу під час мінометного обстрілу, – говорить бойовий медик. – Конкурсанти мають евакуювати пораненого в безпечне місце і накласти турнікет. Під час евакуації слід правильно контролювати зброю пораненого: переконатися, що вона розряджена. А під час накладання турнікета бажано встигнути за 15 секунд не забути перевірити відсутність пульсу в кінцівці та написати час накладання джгута. Це результат на оцінку «відмінно». Загалом, це кухарі вивчають під час занять з тактичної медицини.
Зі слів санінструктора, у наступному конкурсі не зайве додати вправу із допомоги обпеченому. Адже на кухні це найтиповіший вид травм: можна обпектися окропом, вогнем від пічки чи зазнати удару електрострумом, що теж призводить до опікового ураження. Як «бонус» для тих, хто вже пройшов конкурсну програму з такмеда, санінструктор ознайомлює з укладкою бойового медика та розповідає призначення і способи застосування новітніх медичних засобів екстреної допомоги на полі бою. Зокрема, звертає увагу учасників на спеціальні американські протиопікові пакети, які накладають на уражену ділянку тіла і які мають просту й доступну інструкцію застосування. А також нові надувні шини для імобілізації травмованих кінцівок. Таку шину військовослужбовець може накласти самостійно.
«Зєльонка», або Про що мріють військові кухарі
Ні, це не назва лікарського засобу. Так між собою в навчальному підрозділі матеріально-технічного забезпечення, де проходять вишкіл майбутні військові кухарі, називають власний «полігон» для відпрацювання дій на різноманітній техніці тилового забезпечення. Тут розгорнуті всі види мобільних та переносних польових кухонь, пекарні, лазні на базі автопричепів, автоцистерни для води. Є намети, де обладнано кухонні цехи та їдальні.
Але сьогодні «Зельонка» – це ще й місце кулінарного «батлу» між учасниками конкурсу. Усі в рівних умовах. Спершу потрібно продемонструвати навички щодо приведення польової кухні КП-30 у робочий стан. Розкочегарюють її за допомогою дизельного пального і пристрою КТ-24, що забезпечує нагнітання й тиск рідкого пального.
Для того, щоб стати військовим кухарем, слід пройти курс підготовки, що триває 45 діб
Звісно, польові кухні, які нині використовує українське військо – це продукт інженерної думки вже минулого століття. Загалом, середній вік кухонної техніки тилу – це пристрої, вироблені наприкінці 1970-х.
– Для того, щоб стати військовим кухарем, слід пройти курс підготовки, що триває 45 діб у нашому спеціалізованому підрозділі, – розповідає начальник циклової комісії підготовки фахівців тилу старший лейтенант Віталій Гнатишин. – За один раз наш підрозділ готує близько сотні фахівців з приготування їжі. Кожен з них, попри те, чи має попередній досвід роботи і професію кухаря, чи ні – в обов’язковому порядку опановує технології приготування їжі. Крім того, вивчає будову та правила експлуатації техніки тилового забезпечення.
За умовами виконання конкурсної вправи, кухню КП-30 слід привести в робочий стан за 10 хвилин.
Тут уже додам трішки авторських спостережень. Так, кухонь на навчальній ділянці представлено багато: від переносної, розрахованої на готування для 10 осіб, до КП-150, стравами з якої можна нагодувати цілу роту. Так, ця техніка робоча і справна. І невибаглива до видів палива: «їсть» і дрова, і вугілля, і солярку. Але… чи довго ще прослужить те, що дісталось у спадок від Радянського Союзу. Рік, два, десять?! Прогнозувати, звісно, важко. Але в питанні, що стосується приготування їжі, будь-який кухар зі стажем скаже: смак і якість страви залежить, зокрема, й від того, який посуд і техніку застосовували в її приготуванні. Армійські «харчовики», звісно, не нарікають. Але із доброю заздрістю говорять про колег по цеху з інших служб. Мовляв, фахівці служби пального нарешті вже тримали українські пальнозаправники. «Речовики» прийняли мобільні лазнево-пральні комплекси на шасі українських КрАЗів. А коли вже в українського оборонно-промислового сектору дійдуть руки та інженерна думка до мобільних армійських їдалень?
Двіж на камбузі: у темпі вальсу чи в ритмі репу?!
Апогей кухарського конкурсу – приготування їжі! Як кажуть: перше, друге і… компот! Але це не означає, що кожен готує так, як заманеться, або як мама навчила. Ні, все починається з меню-розкладки. Кухар має правильно обрати продукти, розрахувати їх кількість, отримати все зі складу, приготувати із дотриманням технології страви, сервірувати і подати все на суд журі. А ті, зі свого боку, визначатимуть органолептичні властивості їжі, стежитимуть за часовими показниками виконання й оцінюватимуть те, як страви подані. Адже відома в народі приказка «уміли готувати – не уміли подавати» не просто так з’явилась!
Отже, всі учасники мали приготувати на перше – капусняк, на друге –розсипчасту гречану кашу з порційним м’ясом, салат «Олів’є», десерт із фруктів та компот. На весь процес – 120 хвилин і ні секундою більше!
Єдиний «бонус» – мають помічника, який розпалює і стежить за температурним режимом польової кухні КП-10. Ця пічка призначена для приготування їжі на 10 осіб. Досить компактна і невибаглива: три змінні ємності для страв, додатково можна встановити поверхню для смаження.
Кухарі з військового перевдягаються в «робоче»: у когось старомодні білі халати та ковпаки, хтось, молодший за віком, устиг обзавестися професійною уніформою, яку нині використовують дорогі ресторани.
Слід зазначити, що в кожного з учасників конкурсу робоче місце – в окремому наметі. Було б неправильно, якби «шефи» ділили один кухонний простір і заважали один одному. А так – усі в рівних умовах. Для презентації своїх страв виділили окремий намет-їдальню.
Чоловічий контингент – інакше куховарить. Старші за віком – неквапливо, системно. Про такий процес говорять: «як книжка пише». А от молоді кухарі – на «драйві».
Спостерігати за їхною роботою досить цікаво. У кожного – унікальний стиль приготування. Жінки, припустимо, готують якось «у темпі вальсу»: плавно переміщуються між столом, пічкою. Встигають і помішати страву, щоб не пригоріла, і приготувати інгредієнти для салату, посолити і спробувати. Такі, як писав колись Микола Гоголь, «заокруглені» рухи.
Чоловічий контингент – інакше куховарить. Старші за віком – неквапливо, системно. Про такий процес говорять: «як книжка пише». А от молоді кухарі – на «драйві».
Солдату артилерійської бригади кухарю Миколі Москаленку – 21 рік. У його наметі лунає з колонок бадьорий реп. Воїн каже, що музика допомагає витримувати робочий ритм. І такий «допінг» умови конкурсу не забороняють.
– Мені 21, вже рік і чотири місяці я в армії, – говорить військовий кухар Микола Москаленко. – А в ресторанно-кухонній справі працюю років з п’ятнадцяти. Останнє моє цивільне місце праці – це стек-хауз у Первомайську Миколаївської області. Стейки – моя коронна страва. Можу зробити рібай-стейк, ті-бон чи пеппер-стейк будь якої категорії складності.
Юнак рухається наметом ритмічно. Кожен рух виважений і артистичний. Ви бачили колись, як працює кухар у японському ресторані, коли їжу готують при вас. Так от, у нього виходить не гірше. Овочі для салату нарізає досить незвичним ножем – японським кухарським «сантоку».
– Ніж для кухаря – основний інструмент, що визначає робочий ККД. Кожен кухар має улюблену конфігурацію основного робочого ножа. Для мене ідеальний оцей «японець». Він гострий, до леза не пристають часточки овочів. Дуже зручний хват на мою руку. Відповідно, я на відсотків 15-20 швидше вправляюсь з обробкою продуктів. Ніж завжди вожу з собою. Адже поки звикнеш до того, який дадуть на кухні, мине час. А результат потрібен вже і зараз.
Щоби dishes були delicious!
Зрештою, настав час скуштувати приготовлені страви. Один за одним конкурсанти несуть таці зі своїми витворами в намет, де суддівська колегія поставить крапку в кухарському змаганні. Втім, однією лише дегустацією справа не обмежується. Страви в усіх однакові, сервірування наїдків і напоїв також обмежується арсеналом солдатської їдальні. Звісно, кухарі доклали зусиль, щоб їхні страви мали апетитний вигляд і мали такий запах, що викликає моментальне виділення шлункового соку.
Та члени конкурсної комісії вимагають не лише задоволення смакових рецепторів, а й ґрунтовних відповідей на запитання щодо технології приготування їжі.
Скажіть, як приготувати гречану кашу, щоб вона була розсипчаста, а не в’язка? Яка пропорція гущини та рідини в першій страві відповідно до стандарту? Як слід обробляти м’ясо для приготування його порційними шматочками? І таких запитань кожному з номінантів не один десяток.
Суддівська колегія смакує, оцінює вигляд, колір, смакові властивості страв. Секретар робить помітку в турнірній відомості. Загалом за теорію і практику кухарі можуть набрати максимум 100 балів. Той, чий результат у підсумку стане найвищим, – святкуватиме перемогу.
Зрештою в роботі суддівської колегії пожвавлення. А потім раптове запитання: «А ну, шановні учасники, хто з вас використовував додаткові спеції, окрім тих, що видали зі складу?».
І справді, за меню-розкладки зі складу можна отримати сіль, перець, лавровий лист. Додані за рецептурою в необхідній кількості вони сформують смак страви, але не розкриють його. Виявилось, окрім своїх кухарських ножів, власні пакетики зі спеціями привезли кілька учасників. Однак, таке кулінарне «чітерство» не особливо допомогло, бо для зарахування переможних балів потрібно наслідування визначених стандартів, а не власних уподобань!
– Скажу відверто, конкурсна комісія довго підсумовувала результати, – говорить підполковник Руслан Гусак. – До участі в змаганні залучені справді професіонали. У кожного є сильні і не дуже сторони. Але до фіналу вони дійшли з майже рівними шансами на перемогу. Останнім серйозним випробуванням був тест з теоретичної підготовки, результати якого остаточно розподілили місця в турнірній таблиці.
Отже, перше місце залишилося за господарями змагань. Найкращим кухарем Сухопутних військ стала старший солдат Зоряна Лаврів. Друге та третє місця розподілили солдат Оксана Яневич з Хмельницького та молодший сержант Роман Пасько з Полтави.
– Найкращий кухар Сухопутних військ отримав перехідний кубок від командування виду ЗСУ, – говорить підполковник Руслан Гусак. – Крім того, це автоматично квиток на змагання на першість Збройних Сил України. Там зустрінуться найкращі. Сподіваємось, армійська зірка Michelin також опиниться в руках сухопутників!
Фото та відео автора
