Насамперед завдяки його творам широкому загалу відомі візуальні образи українських військовиків часів Української революції 1917‒1921 років та почасти боротьба Української Повстанської…
Сонячні, світлі, чисті… Ці слова чуємо від усіх друзів, знайомих і родичів курсантів, які трагічно загинули у авіатрощі АН-26Ш під Чугуєвом. Та й що ще можна додати, розповідаючи про тих, чий життєвий політ в усіх сенсах лише починався…
Віталій Вільховий… Хлопець із Галичини. Сьогодні з ним прощалися побратими в Харкові. А вже завтра його поховають у рідному селі на Львівщині.
Перед тим як вступити до Харківського національного університету Повітряних Сил, Віталій здобував освіту у Львівському державному ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Крут. Тут він не просто став на шлях, який мав привести його в лави українських захисників. Тут він осягнув прихильність до професії військового льотчика.
Кореспонденти АрміяInform зустрілись з офіцерами-вихователями й викладачами військового ліцею, які навчали й виховували юнака впродовж кількох років.
Офіцер-вихователь другої роти, де навчався Віталій, полковник Олександр Добровольський у минулому – офіцер ППО. У руках тримає світлину – на ній Віталій Вільховий з одногрупниками незадовго до випуску.
– Ось таким він був, – говорить офіцер-вихователь. – Хороший, умотивований і дуже скромний. Після того, як ППО та ВПС стали одним цілим, і Харківський університет почав готувати фахівців для Повітряних Сил ЗСУ, багато наших вихованців пройшли через цю кузню авіаційних кадрів. Віталік Вільховий також був серед тих, хто обрав небо як професію. Я постійно розповідав ліцеїстам дуже багато про професію і цей виш. Говорив, як війську потрібні пілоти, техніки, фахівці інших спеціальностей. Напевно, і моя частка в тому є, що ліцеїсти стають військовими авіаторами. Наш ліцей став і його злітною смугою у війську.
Зі слів офіцера, Віталій не мав жодного військового «бекграунду». Батько – гірник, мати – працівник народного господарства. Втім, хлопець зростав із дуже правильними життєвими налаштуваннями. Товариський, скромний, відповідальний. Те, що він брав відповідальність не лише за себе, а й здатний був опанувати настрої багатьох, зробило його лідером колективу.
– Він якось так одразу проявив себе, що із першого по третій курс ліцею був віцесержантом, заступником командира взводу, – каже полковник Олександр Добровольський. – Він старанно вчився і «тягнув» за собою інших. Напевно, став би хорошим пілотом військового транспортника. Але, на жаль, трагічно загинув під час навчального польоту…
Вчителька Галина Бенюк – викладачка географії та економіки. Віталій Вільховий – один з її вихованців.
– Він брав старанністю, – говорить вона. – Коли вчився, то намагався ґрунтовно опанувати предмет. Ходив до мене на консультації. Дуже любив працювати із мапою світу. Таке враження було, що стоячи над нею, він прокладав повітряні маршрути як пілот.
Зі слів вчительки, хлопець часто говорив про те, яким буде його майбутнє. Про навчання на військового льотчика.
– Я запитувала його: Віталію, чи тобі не страшно?! Війна ж триває! – говорить вона. – А він завжди дуже спокійно відповідав: все буде гаразд. І казав: «Пані Галино, уявіть, я ж згори захищатиму тих, хто на землі!».
Тимчасовий виконувач обов’язків начальника Львівського військового ліцею імені Героїв Крут підполковник Тарас Грицевич зазначив, що особовий склад і викладацький колектив навчального закладу з невичерпним сумом сприйняв загибель випускника. Телефонували його однокурсники, які переважно навчаються у військових вишах по всій Україні. Ті, хто зможе приїхати, попри пандемічні обмеження, завтра, разом із офіцерами, викладачами та працівниками ліцею будуть присутні на похованні.
Нагадаємо, що 20-річного другокурсника Харківського національного університету повітряних сил імені Івана Кожедуба Віталія Вільхового поховають 30 вересня в селі Волиця Сокальського району Львівської області. Крім нього, у авіатрощі військово-транспортного літака Ан-26Ш, який виконував навчально-тренувальний політ на Харківщині, загинуло ще 25 осіб.
Фото та відео авторів
