Усі пʼять суден поки що базуватимуться у Великій Британії, а після закінчення війни братимуть участь у розмінуванні акваторії Чорного моря…
— Вихід! Голос командира потонув у свисті 120-мм ворожої міни, який ставав все ближче. Черговий розрив міцно струсонув уже пошкоджений попередніми влучаннями будинок на південній околиці Широкиного. — Ще один «подарунок» і доведеться ночувати на вулиці, — з гумором сказав хтось із бійців. І в цей час Євген почув звук танкового двигуна. — Знову вийшов на полювання,- подумав про себе десантник. Миттєво схопив гранатомет, заряди до нього і вибіг із будинку. На пагорб поблизу позиції «Маяк» виповзав російський Т-72. Його башта поверталася якраз у напрямку будинків, де знаходилися його побратими. Часу на роздуми не залишалося, тому відразу побіг до танка. На відстані близько 200 метрів зупинився і зробив постріл. Активна броня витримала і танк продовжив рухатися. Євген швидко зарядив гранатомет і знову поцілив у ворожу машину, але і цей постріл не зупинив її. Тоді він підбіг до неї практично впритул і почав стріляти по гусеницях. Ворог помітив, що якийсь божевільний «укроп» намагається розстріляти танк. Почали повільно відступати і вести вогонь вже по Євгену. Але це виявилося не так просто. Він після кожного пострілу швидко міняв позицію. Як тільки танк повертав башту в його бік Євген перебігав в інше місце і ховався за кущами. Зі сторони це виглядало дуже незвично. Ця дуель продовжувалася доти, поки Євген не змусив броньованого монстра відступити. Сам він дістав контузію і після майже годинної перестрілки вже погано розумів, що з ним відбувається. Як каже Євген, все робив на автопілоті. І тільки після того, як за ним прийшли його товариші, зрозумів, що небезпека минула.
Цей бойовий епізод трапився ще в лютому 2015 року, коли точилися запекли бої за звільнення Широкиного. І хоча позивний у десантника був «Лис», саме після тієї дуелі за Євгеном міцно закріпилося псевдо «Щасливчик». З того дня пройшло майже п’ять років, а Євген продовжує виконувати бойові завдання в районі проведення ООС. Як кажуть бойові побратими Євгена, його оберігає якась вища сила та божий янгол. Минулого року на позиції під Гнутовим неподалік Маріуполя він, рятуючи пораненого побратима, потрапив під снайперський вогонь. Першим пострілом куля пробила йому шолом і ледь не влучила у голову, а другим розтрощила приклад кулемета. Знов янгол-охоронець відвів від нього небезпеку. Цю каску Євген зберігає та іноді показує своїм друзям, розповідаючи цю історію.
Нині він разом зі своїм підрозділом захищає підступи до Красногорівки. І хоча сьогодні на передовій тиша, завжди пам’ятає прислів’я «Береженого Бог береже!» Перебуваючи на спостережному посту уважно контролює свій сектор відповідальності. — Ворога не можна ігнорувати і ставитися до нього легковажно, — розповідає Євген. — За шість років війни я вже досконало вивчив їхні дії та поведінку, тому наперед розраховую свої кроки і заздалегідь планую, що буду робити в тій чи іншій ситуації.
Контракт у Євгена безстроковий. І хоча цивільна його професія цілком мирна — чоботар, він вже повністю за станом душі й серця військовий. — Не можу залишити на передовій своїх товаришів-побратимів. Навіть після важкої контузії і травмування, коли висновок лікарів був: «Не придатний до стройової служби», я вже за рік повернувся до свого підрозділу. Реабілітацію проходив по своїй програмі, яку сам склав. У ній було все: фізичні вправи, психологічні тренінги і спеціальні навчання. Після цього можу сам кого завгодно відновити і повернути до строю. Тому я тут потрібний.
