Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
Історія Олександра Васюка, який один день не дожив до свого 51-го дня народження.
28 серпня в Міністерстві оборони України Дзвін Пам’яті пролунав сорок разів, вшановуючи бійців, які загинули цього дня в різні роки внаслідок російської агресії й під час миротворчих місій.
Серед тих, кого згадували, був і старший солдат Олександр Васюк.
Кореспондент АрміяInform поспілкувався з рідними Героя.
«Лікарка з опікового центру Дніпра телефоном повідомила, що стан Саші дуже важкий…»
— Він був міцним і великим чоловіком. Зріст — метр дев’яносто. Такий високий, що часто йому не дуже зручно було у громадському транспорті… Як і більшість великих людей, дуже доброю людиною був. Торік один з його побратимів сказав, що у Саші доброти, почуття справедливості було більше, ніж ваги в ньому. Я тоді подумала: як він доречно це сказав. Мабуть, тому що я думала так, але не могла сформулювати, — розповідає дружина загиблого Вікторія Васюк.
За її словами, Олександрові було майже 50 років, коли він пішов на захист Батьківщини у 2016-му.
— Він і до цього поривався, але не виходило в нього потрапити до армії. Вийшло вже під час шостої хвилі мобілізації. Думала, він туди прагне, бо в нього любов до армії, армійської дружби. Але, як казали хлопці, у Саші це була все ж таки любов до України, — згадує Вікторія.
Жінка додає, що Олександра його власний вік не стримував, бо він бачив, що на Сході гинуть молоді хлопці.
— Казав, що до того моменту, як наш син до армії піде, маємо цю війну закінчити… Він пройшов строкову службу ще у радянській армії, де був зв’язківцем. А тут освоїв фах навідника… Потрапив на службу до 54-ї бригади ЗСУ. Знаю, в АТО у них бойові виїзди були. Останній для нього — у серпні 2016 року, на Спаса. Два місяці лишалося до демобілізації. Він мені тоді сказав: «Їдемо на роботу. Тому не телефонуй». А вранці наступного дня був дзвінок від лікарки з Дніпра, з опікового центру. Повідомили, що стан Саші дуже важкий. Знаю, що був вибух, їхній танк загорівся. Хлопці, які з ним були, лишилися живі, а він виходив останнім з танка. У Саші характер такий був, що він би не вискочив першим… — підкреслює дружина.
«Руки мав золоті — займався виготовленням меблів. Нині багато хто його згадує: Саші немає, а вироби його лишилися»
Олександр Васюк дістав 75 відсотків опіків тіла. Гелікоптером його доправили до Дніпра.
— Він був притомним. Тиждень ще його лікували. Пережив дві операції. Але вік і велика площа опіків… 28 серпня 2016 року його серце зупинилося. Ще було велике свято Успіння в той день… Похований Саша в Рівному, бо корінний рівнянин. На тому ж кладовищі, де поховані його батьки.
Вікторія розповідає, що чоловік дуже любив читати.
— Навіть зір через це зіпсував. Ходив постійно до бібліотеки… Гарним був сім’янином, любив родину. Руки мав золоті — займався виготовленням меблів, був столяром. Тому багато людей його знали. Нині багато хто його згадує: Саші немає, а його вироби лишилися.
За словами дружини, побратими Олександра Васюка з 54-ї бригади ЗСУ приїжджають до неї та сина.
— Цієї неділі знов приїдуть на могилку до Сашка. Домовилися, що останньої неділі серпня зустрічатимемось… Саші не стало 28 серпня, а 29-го у нього мав бути день народження… За рік до цього, коли він тільки починав службу, їх доправляли на Схід, і своє 50-річчя він святкував на вокзалі у Дніпрі. Вони з підрозділом чекали на потяг. Його тортом, кульками привітали волонтери. На весь вокзал оголосили, що він іменинник. Він мені телефонував тоді ввечері й казав: «Ти не уявляєш! Такого дня народження в мене ще не було! Я просто щасливий!» А от на 51-й день народження дніпровські волонтери хотіли прийти привітати його. Саша тоді був у реанімації опікового центру… Але до свого дня народження один день не дожив…
