Усі пʼять суден поки що базуватимуться у Великій Британії, а після закінчення війни братимуть участь у розмінуванні акваторії Чорного моря…
Донецьк та сумнозвісний аеропорт імені Прокоф’єва двічі з’являлися на життєвому шляху Романа Веріженка. За шість років до війни він служив строкову службу в нині окупованому обласному центрі – якраз поблизу аеропорту, де дислокувалася частина внутрішніх військ. А в чотирнадцятому, пішовши до війська за контрактом, опинився на позиції «Зеніт» між ДАПом і Авдіївкою, де вже брав участь в обороні Донецького аеропорту.
Контракт молодший сержант Роман Веріженко уклав у травні 2014 року, а вже у грудні добровольцем пішов до зведеного загону Повітряних Сил, що отримав назву «Дика качка». Це була третя ротація загону, якій довелося добряче повоювати. І надто – 22 січня, коли оборонці ДАПу були змушені після 242 днів боїв залишити аеропорт.
– Вночі 22 січня я знаходився на посту «Тернопіль», – згадує боєць. – Моя зміна була з другої ночі до шостої ранку. І, приблизно о третій годині, по позиції «Зеніт», яку обороняв наш зведений загін, почали крити «Гради» та ствольна артилерія…
По самому посту, на щастя, влучань не було – в основному перельоти. Змінившись о шостій з чергування, молодший сержант мав відпочивати, але – не судилося. Після 9 ранку ворог розпочав штурм «Зеніта».
Позицію «Дикої качки» атакувала батальйонно-тактична група так званої «1-ї Слов’янської бригади» окупаційних військ, посилена 10 танками й протитанковою батареєю МТ-12 «Рапіра». Загалом у колоні російської техніки, що йшла з українськими розпізнавальними знаками на бортах, нараховувалося близько 30 одиниць. Танки, БМП, БТР, «Урали», гармати. Викривши плани ворога, що винирнув із густого туману, оборонці «Зеніту» відкрили вогонь по колоні.
– Кулі й осколки летіли звідусіль, – розповідає Роман. – Вже було незрозуміло, свої вони чи чужі…
Бій тривав майже до вечора, близько 9 годин. Оскільки важкого озброєння у наших воїнів майже ніякого не було, то знищували ворожу техніку в основному з гранатометів. Лише одна «сімдесятдвійка» російських окупантів змогла повернутися на Спартак. Кілька одиниць техніки, серед яких – БТР-80 та гармати МТ-12 було захоплено, решта ж залишилися спаленими на території позиції, колишнього військового містечка Донецького зенітного ракетного полку.
Двоє військовослужбовців загону під час бою загинуло, кілька отримали поранення й мінно-вибухові травми. А ось БТГр ворога було знищено повністю, декілька бойовиків узято в полон.
У лютому відбулася ротація загону, і Роман повернувся до Вінниці. Продовжив службу на цілком мирній посаді начальника зарядно-акумуляторної станції в автобаті Об’єднаного центру матеріально-технічного забезпечення Повітряних Сил. А чотири роки по тому знову опинився на передовій. Цього разу – вже у складі однієї з бригад морської піхоти.
Воював на Приазов’ї, біля Водяного. Позиції ворога при цьому були на відстані якихось 150 метрів убік окупованого села Пікузи (колишнє Комінтернове).
– Не знаю, я з рулеткою не міряв, але командир казав, що так, 150 метрів, – каже вчорашній морпіх. – Принаймні, розмови з того боку було часто чути.
Роман розповідає, що на час його відрядження артилерію ворог застосовував нечасто. Більше – танки і БМП, гранатомети. А ось ті, хто бував на цих позиціях уже не вперше, розповідали, що раніше «арта» частіше била. І розслабитися можна було лише тоді, коли завезені з Росії курсанти-артилеристи випускні іспити складали – тоді частіше були недольоти чи перельоти, ніж зазвичай.
Трохи менше трьох місяців тому в Романа народилася донечка, і невдовзі, в середині літа, він повернувся до сім’ї. Продовжує службу в своїй частині. Сумлінно виконує свої обов’язки. Наразі в нього – вже другий контракт. Це – вже досвідчений спеціаліст і боєць із досвідом серйозних боїв. Словом, типовий представник сьогоднішнього українського війська, військовий професіонал. Серед нагород, якими Батьківщина оцінила його ратну працю – відзнака Президента України «За участь в антитерористичній операції», Грамота Верховної Ради України та нагрудний знак до неї, нагрудний знак «За оборону Донецького аеропорту».
