Невелика група офіцерів й аналітиків поставила під сумнів домінуючу доктрину важких літаків і довела, що майбутнє повітряних боїв — за маневреними, швидкими та порівняно недорогими машинами….
«Я з пустими руками з „нуля“ ніколи не приходив. Весь час щось приносив: то балон газовий, то автоматів пару штук», — так розповідає про себе старший солдат Павло «Гермес», нагороджений «Золотим хрестом» та медаллю «Лицарський хрест».
Про бойовий шлях бійця, сповнений ризику та кмітливості розповіли на сторінці 32-ї окремої механізованої Сталевої бригади.
46-річний Павло родом із Кіровоградщини. До повномасштабного вторгнення зброї в руках не тримав, служив на контракті акумуляторником. Але війна все змінила. Прийшовши до 32-ї бригади стрільцем, він завжди був за старшого.
«Я взагалі весь час з трофейною зброєю ходив, — каже він. — Завалив [ворога] — взяв. Особливо мені подобався їхній 7.62. Козирний автомат. А уявляєте, як їм образливо? Знайдуть тіло свого, а він вбитий своїми ж патронами».
«Гермес» ділиться унікальним бойовим досвідом. Наприклад, що насправді треба брати на позицію. «Кожна позиція геть різна. Буває, жменю цвяшків-тридцяточок треба, пару шурупів. Здається, дрібниця, а вони можуть велику роль зіграти. Кава, цукор, маленький газовий балончик — оце має бути завжди. І обов’язково цукерки — шоколадні, з горішками. Вони енергію дають, і їсти не хочеться».
Він згадує, як перевіряв рюкзаки новачків перед виходом. «А в того два паніні лежить і лише п’ять пачок патронів. Я йому: „Ви що, пацани? На прогулянку до дівчат зібралися?“. В мене в самого 30 пачок патронів і вісім магазинів на собі».
Найстрашніше, за його словами, було в Піщаному. «Ми там були 20 днів. З усієї нашої групи цілим вийшов тільки я. Інших „трьохсотими“ на евак повезли. А потім уже й мені прилетіло — ФПВ. Руки згоріли».
Були й 45-добові позиції біля шахти, де доводилося виживати з однією пляшкою води на десятьох. Але там він, за його словами, «навчився цінувати прості речі: хліб, воду, сім’ю».
Головна мотивація для нього — дві доньки 13 та 9 років. «Мати плакала, просила, щоб мене десь влаштував на тилову посаду. Але я ховатися не хотів. Все має бути правильно», — каже він.
Нещодавно лікарі винесли вердикт: «У мене двох хребців немає, стерлися». Після висновку ВЛК про обмежену придатність, «Гермес» прийняв посаду водія-слюсаря в ремонтному відділенні, продовжуючи службу.
Як повідомляла АрміяInform, бойові медики Сил спеціальних операцій розповіли, що їхня робота вимагає не лише навичок допомоги на полі бою, а й уміння рятувати людей у гірській місцевості, у воді та в міських забудовах, діючи на межі людських можливостей.
