Спочатку танкісти бригади двома влучними пострілами з баштової гармати Т-64 знищили ворожу «мотолигу», а потім бронетранспортер зі знаменитим античним іменем «Буцефал» ліквідував залишки…
Віктор — старший бойовий медик роти 236 батальйону 129 окремої бригади територіальної оборони Сухопутних військ ЗСУ.
Фельдшер за освітою, який до широкомасштабного вторгнення рф працював у Кривому Розі на шахті. Йому 34 роки, за плечима вже є значний бойовий досвід та розуміння реалій тактичної медицини на передовій.
Коли кожен боєць — сам собі медик
«У кожному місці на фронті є своя специфіка», — розповідає Віктор. — Безпосередньо після поранення допомогу надають собі хлопці самостійно. Тому що немає стільки в наявності бойових медиків, щоб кожен боєць був з медиком. Сучасні реалії війни, де активне використання дронів змушує наших піхотинців діяти малими групами по 3-5 людей по «СПшках» значно підвищують вимоги до медичної підготовки кожного військовослужбовця«.
Віктор наголошує на важливості знання протоколу MARCH та здатності надавати допомогу при критичній кровотечі.
«Кожен боєць повинен володіти навичками тактичної медицини. Це аксіома, — підкреслює він. — Передусім треба вміти відрізнити, чи є у побратима критична кровотеча чи немає».
Основним засобом уражень наразі є скид з дрона, що призводить до великої кількості осколкових поранень, переважно кінцівок, адже корпус і голова захищені бронежилетом та шоломом. Головна загроза при таких пораненнях — критична кровотеча, яка може призвести до летального результату за лічені хвилини.
Раніше до масової появи ударних дронів на передньому краї найбільшою небезпекою був щільний мінометний обстріл.
Турнікети, бандажі та тампонада: рятівні засоби на передовій
Першочерговою допомогою при критичній кровотечі є правильне накладання турнікета.
«Турнікет рятує, його просто потрібно правильно накласти», — говорить Віктор.
Однак він акцентує увагу на важливій проблемі: турнікет не розрахований на тривале використання (більше ніж 2 годин). Через тривалу евакуацію, яка може сягати навіть 5 кілометрів пішого ходу до безпечної зони, де вже можливий огляд пораненого, виникає так званий турнікетний синдром, що часто призводить до втрати кінцівок. Віктор наводить приклад побратима, який пролежав з турнікетами 16 годин і втратив кінцівки.
Для запобігання таким наслідкам вкрай важливою є конверсія турнікета — використання тампонади з кровоспинними бинтами, просоченими спеціальними кровоспинними препаратами та бандаж.
«Цей бинт тампонується щільно в рану. Крім того, сама речовина згортає кров, плюс ще створюється тиск, — пояснює медик. — Як це працює? У поєднанні з бандажем, який є еластичним бинтом з тиснучим елементом, це дозволяє створити щільний тиск на рану, зберігаючи кровопостачання кінцівки, але при цьому зупиняючи крововтрату».
Віктор зазначає, що наші піхотинці добре опановують використання турнікетів на передовій, але часто забувають про важливість бандажів.
Виклики евакуації та протоколи, що не відповідають реаліям
Однією з найбільших проблем на передньому краї є тривала та складна евакуація. Західні протоколи, розроблені для умов, де евакуація відбувається швидко, не працюють у реаліях українського фронту.
«Наприклад, в арміях тих самих країн НАТО дуже широко використовується евакуація з авіацією, — констатує Віктор. — На українському фронті використання авіації для евакуації є неможливим через високу загрозу ураження противником. Це самогубство».
Тому єдиними варіантами залишаються піша евакуація та евакуація на броні або пікапах, яка відбувається вже з безпечних точок. Віктор згадує, як доводилося долати майже 5 кілометрів пішки з пораненим побратимом, і це не просто йти, а з постійною загрозою артилерійських обстрілів та ударів дронів.
Досвід і уроки війни: між безпекою та ефективністю
Віктор ділиться особистим досвідом, згадуючи епізод поранення свого командира взводу поблизу Новобахмутівки. Тоді, за відсутності великої кількості дронів, евакуація була простішою. Проте навіть тоді, тягнучи пораненого вшістьох, доводилося діяти дуже швидко через щільні мінометні обстріли.
За час бойових дій на Донбасі сам Віктор отримав два поранення. Одне легке, коли наші позиції рашисти обійшли з флангів, а друге, вже під Великою Новосілкою, було наслідком неправильно оціненої ситуації та неточної інформації по рації. Йшов бій, противник наступав, він вирушив за «важкопораненим» бійцем, який як виявилось пізніше був легкопораненим. Потрапивши під скид з дрона, сам отримав осколкові поранення в коліно та кисть.
Цей досвід навчив його найважливішому уроку: «Наша робота — це прийняття рішень між безпекою та ефективністю. Тобто ти можеш неправильно прийняти це рішення. Треба чітко розуміти, коли відсиджуватися, а коли бігти».
«Я завжди вважав, що краще бігти, тому що якщо ти сидиш, ти нічого не дочекаєшся. А дочекаєшся тільки того, що пораненому стане гірше», — підсумовує Віктор, підкреслюючи, що в умовах війни не завжди є час на роздуми, і медик повинен бути готовим діяти рішуче, навіть ризикуючи власним життям.
