Спікери та спікерки семінару зосередилися на тому, щоби вкотре пропрацювати складні питання та розглянути реальні кейси щодо ролі жінок в армії. Обговорили також табуйовані…
Сержант Вадим Рибчинський — з Житомирщини. Раніше у Збройних Силах не служив. З 2023 року є військовослужбовцем 8-ї окремої бригади зв’язку.
Які задачі він з побратимами виконував на Курщині та як виходив з напівоточення, військовий розповів кореспонденту АрміяInform.
У Курській області почали опановувати ще й LTE-зв’язок
«Як зв’язківцю мені доводилося різні задачі виконувати. «Прошивали» рації, забезпечували зв’язок з ретранслятором. У мене, як раз, більша частина роботи — це релейний зв’язок. А в Курській області почали опановувати ще й LTE-зв’язок.
Але фахівець має бути сильний не тільки знаннями. У той день, коли нам довелось виходити з Курщини, то я, окрім того, що ніс боєкомплект, автомат, бронік, ще й тягнув з собою радіостанцію «Либідь». А це ще кілограмів 15 у рюкзаку на плечах.
Якщо пригадувати ту ситуацію з відходом у Курській області, то треба сказати, що позиція наша була в певний момент вже оточена, майже з трьох сторін…
В один з днів ворог пішов у наступ. До цього вони штурмували Любимівку, у якій згодом закріпились. Противник накопичив сили, маючи декілька танків та БТР. Вони пішли вперед, і так сталося, що ворожі штурмові групи нас обстріляли та поїхали повз, далі на прорив.
Скоріше за все, в них була задача зайти поглибше та закріплятися. Тому ми й залишились у напівоточенні. Бо по факту ворог був вже у нас за спиною.
Можливо, у них ще задача була — відрізати певний шмат дороги… А це ж для нас логістичний шлях.
Тоді командування наше зрозуміло, що ніяким чином ми там не зможемо забезпечувати надалі зв’язок, оскільки майже з усіх сторін вже був противник.
Було ухвалене рішення — виходити.
Через те, що зараз лікуюсь від онкологічного захворювання, вручення відбулося удома
«Хаммер» наш був уражений частково від прильоту міни. Та й пального вже не було там. Тому виходити довелося пішки.
Всі суміжні підрозділи я попередив, що ми виходимо, і що всім доведеться перейти на інші частоти.
З нами були люди з інших бригад. Так сталося, що вони потрапили під обстріли, і там було двоє поранених. У одного суміжного підрозділу машина була пошкоджена, але ми поміняли там колесо, закрили дірку на радіаторі. І водій погодився вивезти цих поранених. Під час виїзду вони потрапили під обстріл, водія поранило, але він упорався і довіз таки хлопців.
Ми ж своїми ногами виходили: старалися триматися лісу. Бо дрони ворожі усюди літали.
Весь цей час у мене був зв’язок із командуванням. Мені ставили задачі, і ми вже між собою вирішували, як виконувати. Вважаю, що було б правильно згадати побратимів, із якими я там був. Оскільки без них ми б не справились: це і Максим Добровольський, і Попович Павло. Вони удостоєні нагороди — ордену «За мужність» 3-го ступеня.
…Згодом після виходу мене нагородили орденом Богдана Хмельницького. Вручало нагороду командування бригади. Через те, що зараз лікуюсь від онкологічного захворювання, то вручення відбулося удома».
Фото — 8 окрема бригада зв’язку
