Війна змінюється кожні чотири місяці Боєць «Кібер» є пілотом БПЛА ACS-3. Цей апарат може літати до 16 годин. — Сам комплекс називається…
Олександр Петров народився на Херсонщині. Жив трохи там, потім із сім’єю переїхав до Миколаївської області.
Після школи вступив до аграрного університету, але швидко зрозумів, що це не його. І вирішив піти в Національну гвардію — до Харківської третьої бригади оперативного призначення. Звідти перевівся до 4-ї бригади НГУ
— Взагалі, я хотів на танкіста одразу — ще в дитинстві, грав завжди у World of Tanks. Хотів бути навідником, дуже хотів стріляти. У бригаді зі мною почав старшина роти спілкуватись. Він одразу перевіряє базові знання — табличку множення, історію. Перше, що спитав, коли почалась Друга світова війна. Я кажу, що 1 вересня 1939 року. Так він зрозумів, що я більш-менш знаю. Потім мене одразу до комбата. Наш комбат — майор Роман Собків, на жаль, він уже загинув, Герой України посмертно. Дуже-дуже хороша людина була. Каже: «На яких танках хочеш воювати?» Кажу: «Ну, звісно, на тих, що поновіше». Він: «Ну, тоді на 72-ки, друга рота».
Далі, після фахової підготовки механіка-водія і нетривалого злагодження на полігоні, восени 2021 року у складі БТГР Олександр виїхав на ротацію.
— Ми не знали, що буде широкомасштабне вторгнення. Наша бригада завжди виїжджала на Світлодарську дугу, а тут нам чогось дали ділянку біля Рубіжного. Хлопці старші, які вже їздили до цього, одразу зрозуміли — щось трошки не так. Там ми розвантажилися, 23 лютого ми приїхали. Водій машини каже, що вночі чутно, як «Гради» працюють, хоча ж казали, що тихо. Я до 3:00 стояв у наряді. Потім о п’ятій ранку пішов спати, тільки заплющив очі — о 5:00 забігає командир БТГР і кричить: «Тривога». Всі після маршу заморені. А командир каже: “Це бойова тривога«.Тут вибухом вибиває вікна, ми швидко по місцях, займаємо танками кругову оборону. Тиша, взагалі нічого не чути, тільки крики піхоти.
І тут Олександр почув слова одного з офіцерів: «Дружині дзвонив, каже, Бориспіль бомбили». Так для нього почалася велика війна.
Про ті дні він розповідає спокійно:
— Спочатку ми тримали оборону моста з Рубіжного на Лисичанськ. Нам сказали прикривати, раптом наші будуть відходити, тому що сил мало. Потім за тиждень нам сказали вночі висунутись на край Рубіжного в сторону Кремінної на дорогу. Це вже був початок березня 2022-го. Мороз тоді був страшний.
Тим ранком почався мінометний обстріл, танкісти почали заводити танк, і тут по радіостанції доповіли, що сунуть ворожа БМП і танк. Олександр побачив, що дорогою мчить легковик Logan, там було чотири людини — чоловік і три жінки. Буквально в нього на очах росіяни розстріляли цю машину — автівка одразу загорілася, двох жінок витягнули, а чоловік так і згорів в машині. Третю жінку почали витягувати, і виїхав наш БТР, він став поперек дороги, щоб прикрити цивільних, допомогти витягнути ще одну жінку. Навідник танка Олександра почав стріляти по БМП, її було знищено, а російський танк втік. Тим часом російська піхота почала наступ, і бій тривав майже три години.
Потім танкісти відкотились, заїхали на чиєсь подвір’я, підказали людям, куди і в який бік тікати.
Але згодом довелось потроху відступити. Вуличні бої в Рубіжному пам’ятають всі, хто там був. То було справжнє пекло. Не раз танкісти були за крок від смерті. А одного разу екіпаж Олександра буквально впритул розстріляв російський Т-64.
— Для мене це був перший знищений російський танк. Я так боявся на танк виїжджати, це дуже страшно. Нам казали, що ми на танки їдемо, було страшно. І тут ми його знищили…
А ще в пам’яті Олександра закарбувалася справжня дуель з іншим російським танком. У наш танк було декілька влучань, відірвало каток, добре що не «разуло», заклинило люк механіка-водія, але російську машину таки спалили.
А потім все літо були бої, коли втрачали рахунок дням і ночам. Восени Олександр брав участь у визволенні Харківщини, і саме тоді остаточно вирішив — «буду офіцером-танкістом».
— Армія мені дуже подобається. Я набув чимало досвіду саме як член екіпажу. А зараз ще хочу стати офіцером і піти в бригаду, здобути досвід. І я думаю, що вже будучи якимось, дай Боже, полковником, в мене буде досвід: і від солдата до старшого офіцера. Бо я, якщо планую, планую надовго, хоча в армії так не можна робити. І на війні тим більше. Ну, це в мене мрія така — бути військовим, і саме танкістом. Коли вступив, пропонували в піхоту. А я кажу: «Ні, пане полковнику, я ось від маківки до п’яток танкіст». Отже, вступив до Харківського інституту танкових військ.
На запитання, що йому дав бойовий досвід, Олександр трохи замислюється і каже:
— Зараз ти вже сідаєш в танк і не боїшся. Зрозуміло, коли прийшов хлопець зі школи, він сів у танк — і для нього це страшно. А ти хоча б сідаєш і не боїшся, тому що розумієш, що, з одного боку, це залізяка, з іншого — його треба любити. Я кожен раз перед тим, як виїжджати, отак сідав, протирав біля триплекса місце, цілував і казав: «Поїхали». Танк ласку любить. Мені подобається і мене дуже сильно тримає мрія. Як-от кажуть: «солдат, який не мріє бути генералом — поганий солдат». У мене мрія була ще, як був солдатом, потім сержантом — хочеться бути молодим генералом.
Фото автора
