Нині створений на основі його шрифтових композицій шрифт «Воля» став частиною впізнаваної айдентики сучасних Збройних Сил України. З нагоди 120-річчя від дня народження Ніла…
«Якщо не боїшся — значить, тобі просто прилетить», — каже Ігор на псевдо «Біл» — боєць із величезним бойовим досвідом, який пройшов шлях від штурмовика у десантно-штурмовій бригаді до піхотинця на найгарячіших ділянках фронту. За його плечима — вивід групи з п’ятиденного оточення, прямі влучання в окоп, що призвели до завалів, і втрати побратимів. Його історія — про незламність, відповідальність і братерство, яке не зникає під вогнем.
Історію бійця оприлюднили на сторінці 58-ї окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського.
Ігор «Біл», родом із Тростянця Сумської області, має значний бойовий шлях. Розпочав службу у 80-й десантно-штурмовій бригаді. Після навчання та злагодження в Дружківці його підрозділ перекинули на Сумський напрямок. Згодом Ігор перевівся до 58-ї ОМПБр, у складі якої воював на Харківщині, Лимані та на Донецькому напрямку.
Одним із найважчих епізодів у його службі стало п’ятиденне оточення під Лиманом.
«Мали зайняти позиції. Штурмовики пройшли, „стурбували“ все це діло — і ми зайшли. Але так сталося, що російські війська відійшли назад… точніше, повернулися і відрізали нас, бо залишилися зайняти всі позиції», — згадує «Біл».
Їхній підрозділ заходив другим. Перша група мала прикривати тил, але при в’їзді її розбили дрони й міномети — усіх поранили. Група «Біла», що складалася з шести бійців, закріпилася на позиції і тримала оборону. «Нас почали обходити з усіх боків… спереду, ззаду, з флангів», — згадує він.
Після отримання наказу на відступ командування розробило план виходу, використовуючи розвіддані з дронів — щоб обійти мінні поля і засідки. «По цьому плану ми відтяглися — усі живі, усі цілі… вийшли», — каже «Біл».
Для нього це був перший досвід командування групою, і відповідальність за хлопців, більшість з яких були новачками, відчувалася як фізичний тягар. Декого навіть довелося шукати і повертати під час відступу.
На Харківщині під час одного з боїв ворог застосував підступну тактику:
«Була туманна погода. Ворог посадив дрона на землю й чекав. Щойно ми вийшли — він підняв його, і одразу полетіли камікадзе-дрони. Нас почали „розбирати“», — розповідає Ігор.
Двоє бійців були поранені, один — важко. «Але ми нікого не кинули. Забрали всіх. Бігали під скидами, намагалися зробити максимум для порятунку», — пригадує він.
Принцип у їхньому підрозділі простий і безкомпромісний: «Як заходимо всі — так і виходимо. У будь-якому стані. Але — всі».
«Біл» визнає, що перший бій був найстрашнішим. Тепер, у мотопіхоті, він бачить відмінності між штурмом і позиційною обороною:
«У штурмі ти просто біжиш і не знаєш куди… А в піхоті трохи легше — хоч і прильотів більше, але все відбувається з укриттів. Там інша логіка бою.»
Він особливо наголошує на важливості підготовки — не лише зі зброєю, а й у тактичному мисленні, переміщеннях, реакції на дронові загрози. Відзначає й роботу командування — уважного, організованого, такого, що дбає про своїх людей і тримає дисципліну.
На завершення «Біл» звертається до побратимів — з побажанням здоров’я, стійкості і перемоги. А до цивільних — із прямим і чесним закликом:
«Є хлопці з руками й ногами — приходьте. Не обов’язково йти на нуль. Є дрони, забезпечення, медицина, евакуація. Люди потрібні. Якщо маєте бажання і трохи часу — допомагайте. Це наша спільна війна».
Як повідомляла АрміяInform, він пролітає десятки кілометрів углиб ворожого тилу, витримує складні погодні умови та стає очима для української артилерії. «Лелека-100» — це не просто безпілотник, це крило, яке рятує життя наших бійців і допомагає нищити ворога. Про переваги цього апарата, нюанси його роботи в реальних бойових умовах і про те, чому уважність — головна зброя розвідника, розповів оператор БПЛА з позивним «Яцик».
