Усі пʼять суден поки що базуватимуться у Великій Британії, а після закінчення війни братимуть участь у розмінуванні акваторії Чорного моря…
З появою уніфікованої форми одягу в XVI-XVII ст. полководцям на полі бою необхідно було вирізняти один військовий підрозділ від іншого. Так з’явились приборні кольори. З розвитком військового мистецтва армії ставали все масовішими, а приборні кольори почали вказувати не скільки на окремі підрозділи, стільки на рід військ. Перша світова війна остаточно поставила крапку на різнобарвних одностроях. Відтепер на рід військ вказували лише окремі елементи захисного польового однострою. В українському війську періоду перших визвольних змагань у різні періоди на приналежність до певного роду військ вказували випушки на погонах, околиші кашкетів, петлиці, підкладки знаків розрізнення, кутки на рукавах і нарукавні тризуби приборного кольору.
Військовий однострій не є чимось сталим, він постійно розвивається відповідно до світових тенденцій і потреб часу. Так вже під час Другої світової війни на однострої майже не лишилося кольорових елементів, які не можна було б самостійно прикріпити або пришити. Водночас унаслідок формування на території Великої Британії військ європейських країн, окупованих Німеччиною, в мілітарну моду багатьох армій світу входить берет приборного кольору, в повоєнний час берет поширився в більшості країн світу. З подальшою уніфікацією форми одягу в багатьох країнах світу кольоровий берет лишився чи не єдиним елементом приборного кольору на однострої. Залежно від національних мілітарних традицій, кількість приборних кольорів може бути в межах від шести до шістнадцяти, а втім, зазвичай їхня кількість – дев’ять-дванадцять.
Появі берета звичного для нас вигляду завдячуємо французьким танкістам часів Першої світової війни.
Берет як традиційний кельтський одяг з’явився ще у Середньовіччі, проте як елемент військової форми одягу він вперше був впроваджений у Франції в другій половині XIX ст. А появі берета звичного для нас вигляду ми повинні завдячувати французьким танкістам часів Першої світової війни. Берет не мав країв, що виступали, щільно облягав голову, а чорний колір робив малопомітними плями від пального та мастил. Мода на чорні берети в танкових частинах швидко поширювалася в багатьох європейських країнах.
Чорний берет українських танкістів не лише відповідає загальносвітовим традиціям, а й має посилання до часів Української Народної Республіки, де для інженерно-технічних частин було встановлено чорний приборний колір.
Родоначальниками парашутно-десантних військ були британці, які й запровадили моду на темно-червоний берет для цього роду військ.
Із зазначених вище причин десантники майже всіх країн світу отримали берети схожого кольору. Навіть перший берет радянських десантників, введений 1967 року, мав малиновий колір. Під час вторгнення радянських військ до Чехословаччини 1968 року з метою введення в оману місцевого населення радянські десантники отримали блакитні берети, що дало можливість видати їх за представників Організації Об’єднаних Націй. І якими б не були надалі розповіді про берет кольору неба, цей ганебний вчинок радянського керівництва не можна забувати. Так, 2017 року історична справедливість була відновлена й українські десантники отримали темно-бордові берети (марун), як і в більшості їхніх побратимів з інших країн.
Підрозділи морської піхоти європейських країн зазвичай мають темно-зелений або темно-синій колір. І тут необхідно конкретизувати. Країни, в яких морська піхота виконує функцію частин охорони або берегової оборони, – мають берети загальнофлотського темно-синього кольору, ті ж країни де морська піхота – це елітні підрозділи, спрямовані на виконання спеціальних завдань, мають берети темно-зеленого кольору. Саме з цієї причини українські морські піхотинці й отримали берети синьо-зеленого кольору (морської хвилі).
Залежно від національних традицій, кожна країна має берети певного кольору для частин, яким не встановлено окремий приборний колір.
Зазвичай вони мають колір, близький до кольору однострою. У Сполучених Штатах це чорний берет, який виконаний в одній колірній гамі з темно-синьою службовою формою. В більшості країн для сухопутних військ використовують оливковий колір. У повітряних силах це різні відтінки синього або блакитного. У військово-морських силах – темно-синій або чорний. Подібним шляхом пішли й наші Збройні Сили. Як загальновійськовий берет визначено світло-оливковий берет (степ), для Повітряних Сил – сіро-синій (грозове небо), для Військово-Морських Сил – темно-синій (ескадра), для Сил спеціальних операцій – світло-сірий (сталь).
Як приборний колір для ракетних військ та артилерії обрано яскраво-червоний (полум’я). Це не лише відповідає загальносвітовим тенденціям, а й має історичне підґрунтя, адже артилеристи УНР мали такий самий приборний колір.
Як приборний колір Військової служби правопорядку обрано світло-червоний. Як і в попередніх випадках цей колір є традиційним для цієї категорії військовослужбовців більшості країн світу. Протягом певного відрізка часу червоний колір використовували в бойовій жандармерії УНР.
Власні берети отримали гірські піхотинці. Темно-сірий колір (ґрунт) – це колір гір, що підкреслює специфіку діяльності цих військ.
Військовослужбовці Президентського полку вже традиційно для нашого війська використовують берети малинового кольору (пурпур). Малиновий колір є не лише кольором козацької звитяги, але й у геральдиці та вексилології має ще іншу назву – пурпур. Історично пурпур найкоштовніший барвник і використовувати його мали можливість лише найвищі верстви населення. Це також має підкреслювати специфіку підрозділу – репрезентацію Збройних Сил України під час офіційних заходів і зустрічі іноземних представництв.
Тож, як видно із зазначеного вище, військовослужбовці Збройних Сил України нині мають сучасний однострій, який не лише відповідає світовим тенденціям, а й має власне історичне підґрунтя.
Джерело: YouTube-канал Укрінформ
