Це формує спадкоємність та власну військову традицію. 20 грудня 2024 року Президент України присвоїв 65 окремій механізованій бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України почесне…
Троє українських бійців 2 Інтернаціонального легіону витягли з «нуля» пораненого іноземного добровольця з Великої Британії. Попри те, що їм довелося ризикувати життям під щосекундною загрозою атаки безпілотників чи мінометного обстрілу, воїни вважають, що не вчинили нічого героїчного, адже врятувати побратима — це обов’язок і справа честі кожного воїна.
«Для нас зробили б те саме», — впевнено стверджують вони, буденно розповідаючи АрміяInform унікальну історію порятунку побратима.
«Найк», «Кіт» і Олександр — бійці гранатометного розрахунку, який прикривав передній край позицій підрозділів Сил оборони. Повідомлення про пораненого бійця, який лишився у лісосмузі на останній лінії перед ворогом, троє бійців отримали від чергового одного із командно-спостережних пунктів батальйону.
— Я вийшов на хлопців, повідомив їм про ситуацію, бо їхня позиція була найближчою. Вони добре знали, я не просив би їх зробити того, що не зробив би за інших обставин сам. Однак рішення було важким, адже їхня вогнева позиція прикривала передній край і під час проведення евакуації вона могла припинити роботу на півтори ‒ дві години, — розповідає боєць з позивним «Афган», який саме заступив на чергування на КСП.
Бійці погодились без зайвих роздумів, тому їхній сектор прикрили додатковим спостереженням з безпілотників та сусідніх позицій. Увесь час, доки тривала місія, за евакуаційною групою та територією навколо пильно стежили розвідувальні дрони батальйону.
— У першу чергу ми з’ясували позивний бійця — «Скубі», характер його поранення та місцеперебування. Уточнили, чи залишився він на тому ж місці, де йому надали первинну медичну допомогу, чи ж його могли вже перемістити. Була небезпека, що за місцем перебування пораненого стежить ворожий дрон, вичікуючи, доки хтось прийде, щоб його евакуювати, — каже «Найк», з яким сконтактував по радіозв’язку «Афган».
До пораненого бійця від позиції гранатометників було близько 200 метрів, однак ця відстань була відкритим полем між сусідніми лісосмугами, подолати яке вдень було вкрай небезпечно. Однак після повідомлення про відсутність поблизу ворожих дронів та застосування подавлення засобами РЕБ бійці поспішили на допомогу пораненому.
Місцевість була горбистою — між розташованими на узвишші лісосмугами лежав видолинок, через який трійця рятівників перебігла за кілька хвилин. Легкий спуск, трохи важчий підйом далися без особливих ускладнень — підмерзла за ніч земля твердо тримала важкі берці піхотинців.
— Увесь час наш рух супроводжував дрон, ми підтримували зв’язок з КСП по рації. Це додавало впевненості — за нами стежать і попередять про небезпеку та підкажуть, де шукати бійця. Дали орієнтир — точку в посадці, де зафіксували останнє місце перебування пораненого, — розповідає «Найк».
Однак коли бійці дісталися вказаного місця, то знайти пораненого не змогли. Про те, що він перебував там, свідчили лише скривавлені ноші та картата хустка-«арафатка». Самого бійця ні там, ані поруч не було, тож рятувальна група почала пошуки, нишпорячи між дерев та кущів лісосмуги.
Доки гранатометники шукали пораненого на землі, розвідувальні безпілотники оглядали місцевість з повітря. Пощастило саме спостерігачам з дрона — вони виявили бійця аж за пів кілометра від попереднього місцезнаходження. Маючи сили рухатись, він спробував вибиратися самостійно і спромігся проповзти чималу відстань.
На жаль, зусилля «Скубі» виявилися не лише марними, але й шкідливими — увесь час він повз у бік ворога, віддаляючись від українських позицій. Зупинитися його змусило лише закінчення смуги дерев, за яким починався відкритий простір. Не знаючи, що робити далі, поранений завмер.
— «Скубі» засікли з дрона на перетині двох посадок у той час, як хлопці обшукували все навколо його початкового місця перебування. Тоді по радєйці я вийшов на «Найка» і кажу: «Він за 500 метрів від тебе вниз відповз, ідіть туди», — розповідає «Афган».
Знайти пораненого пощастило доволі швидко — приблизно за 10 хвилин, однак бійцям евакуаційної команди цей час здався значно тривалішим. «Кіт» та Олександр припускають, що шукати «Скубі» в лісосмузі їм довелося щонайменше пів години — час у зоні підвищеної небезпеки тягнувся для них нестерпно довго.
— Але якщо треба, то значить треба. Ніхто крім нас не міг того зробити, тому ми пішли і шукали б стільки, скільки знадобилося б. Ми просто поступили по-людськи. І кожен подумав в той момент, коли нас попросили це зробити, що на його місці міг опинитися хтось з нас. Ось і все, — каже Олександр.
Бійці впевнені, що будь-хто з українських військових, опинившись на їхньому місці, вчинив би так само — пішов рятувати побратима, попри ризик. Такою є військова карма, пояснюють вони — якщо ти підеш рятувати пораненого, тоді хтось обов’язково допоможе у скрутну хвилину тобі.
— Ми просто зробили свою роботу, зробили те, що треба було зробити. Допомогли людині. Для мене це не вже не вперше витягувати пораненого — і «двохсотих» витягували, і «трьохсотих». Це не вперше для мене, тому пішов рятувати без питань, — продовжує боєць з позивним «Кіт».
Свій позивний «Кіт» він здобув під Куп’янськом, де врятував котика з перебитою лапкою. «Трьохсотого» пухнастика він особисто годував і лікував, щоб поставити на всі чотири лапи. Відтоді на згадку про цю історію побратими кличуть його «Котом» або ласкаво — «Котиком».
Дізнавшись про місцеперебування пораненого, бійці підхопили ноші та якнайшвидше рушили до нього. Йти уздовж лісосмуги доводилось обережно — часто траплялись покинуті бійцями речі, не виключеним було дистанційне мінування місцевості. Оминаючи небезпечні предмети, бійці дісталися до «Скубі».
— Нам повідомили, що над «Скубі» висить дрон, тому відшукати його було неважко. Покликали його по позивному, встановили візуальний контакт, щоб упевнитись, що він не сприйме нас за ворогів. А потім надали допомогу і розпочали евакуацію, — розповідає «Найк».
У «Скубі» було уламкове поранення ноги, однак кровотеча вже зупинилась, стан пораненого після перевірки за протоколом був стабільний. Закріпивши пораненого на ношах, бійці рушили назад до свого бліндажа, звідки можна було організувати подальшу евакуацію.
Пластикові ноші облаштували на кшталт індіанської волокуші, в яку за допомогою ременів разом впряглися всі три бійці евакуаційної групи. «І так на ЗСУшній тязі трьома ЗСУшними силами потягли», — жартує «Афган».
Так спочатку вздовж лісосмуги, а потім ривком через відкрите поле «Скубі» доправили до вогневої позиції розрахунку гранатометників. Спускатися у видолинок згори було не так важко, згадують бійці, а от підійматися вгору вже було дуже непросто — до середини дня мороз спав і ґрунт почав перетворюватися на багно.
— «Скубі» взагалі красавчик. Поки ми його тягли — тримався молодцем, не кричав. Тільки один раз зойкнув, коли на якусь кочку наскочили. А так тримався — коли ми його спитали, наскільки сильним є біль за шкалою від 1 до 10, то сказав, що на 6. Дуже щасливий був, що його забрали, — згадує «Найк» завершення рятувальної місії.
Витягувати пораненого у повному захисному спорядженні було вкрай важко, тож коли бійці дісталися своєї позиції, всі були вкрай виснажені, але надзвичайно задоволені тим, що їм вдалося врятувати бойового побратима.
Передовий «стабік» з котом на Донеччині: чому «пакунок пораненого» найпотрібніший поблизу «нуля»
Зараз «Скубі» перебуває в одному зі шпиталів Сил оборони України, а «Найк», «Кіт», «Афган» та Олександр продовжують нести службу в 2 Інтернаціональному легіоні. Вони не вважають себе героями, однак тішаться з того, що змогли врятувати життя побратимові.
До речі, якщо вас цікавлять історії українських захисників та інший цікавий контент про військову справу — підпишіться на сторінку АрміяInform в інстаграмі та телеграм-канал.
