Усі пʼять суден поки що базуватимуться у Великій Британії, а після закінчення війни братимуть участь у розмінуванні акваторії Чорного моря…
Волонтерка Марина Прокопенко готує собак-асистентів для учасників та ветеранів бойових дій, і не тільки…
Як професійний кінолог Марина володіє багатьма класичними методиками вишколу собак за кількома напрямками. Утім, як усякий майстер, вона має власні ноу-хау. Приміром, уявіть, що вашого домашнього улюбленця виховали як рятівника, або помічника, терапевта, пошуковця, компаньйона й просто справжнього друга… у одній-єдиній собачій душі-особі.
Як істинний воїн
Вони знайшли один одного саме завдяки спільній любові до чотирилапих. Майбутній чоловік Марини Юрій приїхав до однієї з кінологічних баз на Київщині прямо з району бойових дій. Тамтешні волонтери готували для неспеціалізованих бойових підрозділів саперних собак-«детекторів». Одну з них хотіли передати батальйону. А Марина якраз проходила там тренінг із канадцями з вишколу собак по їхній програмі «Друг героя».
Фахівці бази своїх саперних вихованців абикому не віддавали. Обирали виключно людей, які вже вміли працювати зі службовими собаками. Бо діло з ними передбачає не тільки спеціальні знання, додаткові клопоти й бойові ризики. Гавкуна треба любити й розуміти, інакше навзаєм віддачі від нього не буде жодної. Юрій подолав прискіпливі випробування впевнено. Винагородою йому і батальйону стала обдарована бельгійська вівчарка-малінуа Сакура, ласкаво – Кося.
Із тридцяти ‒ після тестувань канадці кваліфікували тільки чотирьох. Ніку визнали найкращою
Не менший успіх мала й Марина. Її другиня мішаної породи Ніка до того вже мала гарний вишкіл собаки-рятувальника та компаньйона. Тому із курсом підготовки собаки-терапевта та асистента «Друг героя» вони на пару впоралися блискуче. Із тридцяти собак ‒ після тестувань канадці кваліфікували тільки чотирьох. Ніку визнали найкращою.
Юрій вже із Косею повернувся на фронт. Але одразу ж після чергової ротації швидко розшукав Марину, бо свого майбутнього без неї просто не бачив…
– Ми жили в селі, у хаті з пічним опаленням, – розповідає Марина. – Юра після пережитого на війні спілкуватися з іншими прагнув не дуже. Однак нам вистачало родинного щастя, і – «вишеньки на тортику» в подобі навчання Ніки. Вона знає пів сотні команд. Знала назви кількох десятків предметів, які з задоволенням приносила мені, коли я просила. Також я навчила її тягати дрова до груби. А Юра у відповідь, як істинний воїн, дістав звідкись свої мисливські набої. Не знаю чому, але команда «Ніка, принеси патрони!» стала для моєї дівчинки й чоловіка їхньою улюбленою грою. Мабуть, чоловік хотів навчити цьому трюку фронтових песиків. Після того я розвивала здібності та навички моєї дівчинки в плані асистування, грубо кажучи, на власному коханому…
На превеликий жаль, унаслідок трагічного випадку Юрія не стало. Втім, він перед тим встиг надихнути кохану на створення власної кінологічної школи.
«Собача робота»
«Принеси. Подай. Увімкни світло. Принеси ланцюжок. Перевір хату. Розбуди. Пограємось?» Це – найпростіше, що має вміти виконати собака-асистент. Бо головною її місією є психологічна терапія.
Пані Марина тренує собак понад 15 років і стверджує, що відібрати та відповідно підготувати таке господнє створіння – чи не найскладніше для кінолога. Собаці має подобатися спілкування із людиною буквально на генетичному рівні. Що це означає? Відповідь проста. На відміну від одноплемінників, вона повинна бути позбавлена природньої здатності вирішувати проблеми іклами.
Підготовлені барбоси нерідко справляються із тим, перед чим пасують навіть професійні психотерапевти
Такі барбоси нерідко справляються із тим, перед чим пасують навіть професійні психотерапевти. Скажімо, псу, на відміну від людини, байдуже, як виглядає інвалід. А той зі свого боку це розуміє та не відчуває аніякого дискомфорту в спілкуванні з твариною. Вони один перед одним чесні. Тим більше, що в районі бойових дій собаки є в кожному підрозділі. Їх там, без перебільшень, плекають. Почуття тепла та ніжності до тих, хто нерідко рятує тобі життя, попереджуючи про прильоти мін і снарядів – найкращі душевні ліки.
Процес терапії, на перший погляд, виглядає примітивним. Ну що, скажіть, у тому, як травмований психологічно ветеран просто погладить песика, пограє з ним м’ячем, або його вигуляє? Але, ні! Тут важлива енергетика – і у людини, і в собаки поза волею виробляються так звані гормони щастя. Навіть у ветеранів, які частенько поводяться неадекватно. Вони просто насолоджуються спілкуванням!
Окрім того, собаки-терапевти легко позбавляють ветеранів страху. Наприклад, якщо людина боїться з якоїсь причини заходити в квартиру, можна навчити пса заходити в помешкання першим. Він робить «обхід» і повідомляє хазяїну: «Ти можеш заходити — там нікого немає». Або ж така собака дуже гостро відчуваючи психологічний стан людини, будить її під час нічного жахіття.
Коли волонтер волонтеру – не плем’я
Нині пані Марина володіє польовою тренувальною площадкою, школою підготовки собак за кількома напрямками, та готелем для собак.
– Проводжу індивідуальні заняття для домашніх улюбленців цивільних людей. – Ділиться вона думками. – На цьому заробляю. А вже з прибутків волонтерствую. Для мене волонтери, які «жебракують», щоби допомогти фронту, – суцільне лихо, я їх не розумію. Справжній волонтер повинен мати матеріальний надресурс. Тобто надлишок зароблених, а не випрошених у сторонніх людей грошей, або якихось інших матеріальних цінностей.
«Справжній волонтер повинен мати матеріальний надресурс. Тобто надлишок зароблених, а не випрошених у сторонніх людей грошей»
Наприклад, у моєму готелі для собак безкоштовно утримую тільки домашніх улюбленців хлопців, які їдуть на війну. Єдине, що від них можу прийняти, – це корми. Там я за наявності часу їхніх собак ще й треную.
Нині намагаюся розширити бізнес та, відповідно, свої волонтерські спроможності. У мене з’явився потенційний спонсор, велика комерційна фірма. Бізнесмени мають намір побудувати спеціалізований центр із прицілом на підготовку собак-супутників для дітей і ветеранів війни. Така програма мотивує обидві сторони. Соціальна програма фірми спрацює на її імідж, а я та мої партнери-волонтери отримають додатковий надресурс, нові спроможності для допомоги ветеранам та дітям із проблемами розвитку…»
P. S. Юрина Корса, за словами Марини, нещодавно «народила дітей» у навчальному центрі, де її готували. Незабаром, як тільки Кося завершить вигодовуння цуценят, вона поверне її у рідний дім.
