Усі пʼять суден поки що базуватимуться у Великій Британії, а після закінчення війни братимуть участь у розмінуванні акваторії Чорного моря…
Якось уранці в Косові Олега і його товаришів розбудив звук автоматних черг. Спочатку він подумав, що обстріл почався, швиденько екіпірувався і зайняв позицію. Але виявилось, що це так серби відзначали перемогу своєї збірної на одному з чемпіонатів Європи.
Саме там, на Балканах, подолянин уперше побачив страшні наслідки війни
…До Косова готувалась чергова ротація, і групу спеціального призначення, у складі якої проходив службу сержант Олег, включили до миротворчого контингенту. У серпні 2002 року, після піврічної підготовки на базі «УкрПолбату» на Львівщині, підрозділ прибув до населеного пункту Брезовіца, неподалік сербського міста Пріштина.
Основним завданням наших миротворців, що розмістились у буферній зоні між сербами й албанцями, була організація мобільних блокпостів, перевірка автотранспорту і вилучення зброї. Такі дії, звісно, не всім подобалися. Тривалий час на Балканах точилась справжня війна, зброї було більш ніж достатньо, тож роботи миротворцям вистачало.
…Якось під ранок Олега і його товаришів розбудив автоматний вогонь.
– Спочатку подумав, що обстріл почався, швиденько екіпірувався і зайняв позицію. Але виявилось: це так серби відзначали перемогу своєї збірної на одному з чемпіонатів Європи, – пригадує військовий.
Саме там, на Балканах, подолянин уперше побачив страшні наслідки війни. Зруйновані й безлюдні колись квітучі албанські та сербські міста і села. Ці враження ще довго не полишали Олега. Аж допоки військова доля не закинула його на Схід України.
«Сказати, що Ірак вразив – це нічого не сказати…»
Вдруге до миротворчої місії Олег потрапив невдовзі після повернення з Косова. Рік перебування на Балканах, набутий там досвід, а головне – бажання долучитись до чогось серйознішого – не залишало вже на той час старшину Олега. Ще перебуваючи в Косові, друзі вирішили для себе, що Ірак буде їх наступною метою.
Після майже чотиримісячної підготовки група Олега у складі розвідувальної роти шостої бригади прибула до Ель-Куту.
– Сказати, що Ірак вразив – нічого не сказати… Все кардинально відрізнялось від Косова. І клімат, люди, і місцеві традиції. Ми були там чужими і небажаними гостями, – розповідає Олег.
Температура часом перевищувала п’ятдесят градусів, БТРи не завжди витримували навантаження спекою, «горіли» навіть шини. Службу тут важко назвати миротворчою, бо в країні різко загострилась обстановка. Українці виконували різні завдання зі стабілізації. Розвідники організовували секрети і засідки на шляхах перевезення зброї, мобільні блокпости, супроводжували колони, проводили зачистки будівель.
…6 квітня 2004 року група Олега отримала завдання зайняти позицію перед мостом в Ель-Куті та перевіряти автотранспорт. Близько шостої ранку розвідники на двох бронетранспортерах прибули на місце. Основні сили розмістили на іншому боці мосту через річку Євфрат. Прибуття українців та їхні дії сподобалися не всім місцевим, пішли різні перемовники й старійшини. Адже миротворці перевіряли всі авто й вилучали знайдену зброю. Ситуація загострювалась, відчуття небезпеки і чогось незвичайного не полишало досвідченого командира. Неподалік розпочалась стрілянина й розвідники швидко зайняли позиції у БТРах. За хвилину з вантажівки, що проїжджала повз, по українцях запрацював автомат.
– Кулі калібру 7,62 мм зацокотіли по броні, враження таке, ніби щебнем закидали, – пригадує ті події Олег.
…З боку школи по броньовику вдарив РПГ-7. Стрілець вискочив з-за рогу, поспішав, і тому заряд потрапив під машину. Кулеметник у відповідь дав пару коротких черг. І тут раптом потужний такий «хлопок», в Олега в голові неначе сто дзвонів пролунало, в очах щось червоне розпливлося, а в машині стало повно диму.
– Перше, що спало на думку, – до нас прилетіло або граната вибухнула. Але чого ж мовчить кулемет? – продовжує розповідь Олег.
Він добрався до кулеметника. Руслан Андрощук лежав і не рухався, старшина намагався допомогти товаришу, але було вже пізно. Кумулятивна граната від РПГ прошила броню, короб з патронами, ящик з піском і завдала смертельного поранення кулеметнику. Олег вискочив з бронеавтомобіля, доповів командиру про втрату, після чого разом із товаришами евакуював полеглого.
«Тоді вперше зрозумів – патронів багато не буває»
Підбитий БТР знявся з позиції і повернувся на базу. Бій у місті набував обертів. По рації ротному передали, що в одному з підрозділів закінчується БК, а бойовики насідають. Всі були на завданні, і лише група Олега могла доставити боєприпаси українцям. На завдання пішли тільки добровольці, боєкомплект доставили вчасно, підтримавши вогнем товаришів.
– Тоді вперше зрозумів – патронів багато не буває, – каже Олег. – Бій тривав понад три години, ще двоє бійців зазнали легких поранень. Перше бойове хрещення з гірким присмаком втрати друга…
А далі було і виведення одного з підрозділів, оточеного біля самого міста, прикриття колон, і інші завдання на чужій землі…
Після повернення з Іраку Олег вимушено звільнився з армії. Грошового забезпечення контрактника ледь вистачало на молоду сім’ю, у якій вже підростав син. Про власне житло годі було й мріяти.
Працював чоловік в органах МВС, заочно здобув юридичну освіту і отримав офіцерське звання. Але армія завжди була для нього на особливому місці. Напередодні війни Олег знову повернувся у стрій. Початок російської агресії уже лейтенантом він зустрів у бойовому підрозділі.
На Сході України знадобився і його досвід миротворця, та особливо став у пригоді бойовий досвід іракської кампанії – саме він дозволяв командирові підрозділу успішно виконувати важливі та непрості завдання. А їх було чимало за ці роки. Всі дії ретельно готували, продумували до дрібниць, відпрацьовували кілька варіантів виконання поставлених завдань. Єдине, до чого неможливо підготуватись, – до втрат побратимів уже на рідній землі.
Найкращих з нас забрала ця клята війна – молодих, розумних і перспективних, – із сумом у голосі каже Олег. – Але їх смерть немарна. Ми пам’ятатимемо цих чудових хлопців, поки житимемо.
Наразі Олег Васильович є помічником командира з правової роботи однієї з частин спецпризначення.
Фото з архіву Олега
