Усі пʼять суден поки що базуватимуться у Великій Британії, а після закінчення війни братимуть участь у розмінуванні акваторії Чорного моря…
Серпневі дні 2014 року — самий розпал російсько-української війни, тому в другій половині місяця Дзвін Пам’яті та постріли військового салюту лунають багато разів. Загалом 21 серпня в Залі пам’яті Міноборони згадували прізвища 20 полеглих унаслідок російської агресії військовослужбовців.
21 серпня 2014 року великі втрати понесли кілька підрозділів Збройних Сил; найбільші — 93-тя, 51-ша, 28-ма окремі механізовані бригади, 12-й батальйон територіальної оборони «Київ» та інші. У 2017-му під час обстрілу взводного опорного пункту поблизу Авдіївки загинув солдат 72-ї ОМБр.
Церемонія покладання квітів, хвилина мовчання, військове вітання бойових побратимів, сльози матерів… Урочисте дійство біля Стели Пам’яті, пробитої снарядами й кулями, не залишає спокійними нікого з присутніх.
Із Мукачівського району Закарпаття на церемонію до Зали пам’яті в Києві приїхали батько і молодший брат сержанта Віталія Гопонька, розвідника 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади. Досвідчений командир відділення з позивним «Гюрза» загинув на ВОПі в районі села Новоганнівка на Луганщині під час масованого артилерійського нальоту противника.
Батько 26-річного розвідника Михайло Михайлович вражений церемонією: «Велика подяка, що нас запросили! Красиве місце, важливий ритуал. Приємно, що в Збройних Силах пам’ятають наших синів, шанують і згадують про них», — говорить чоловік.
Рідні загиблого розвідника показують фотографії пам’ятної дошки, встановленої на стіні мукачівського ліцею, де навчався Віталій Гопонько, й пишаються музичним відео, створеним друзями, з піснею, присвяченою Віталію.
Михайло Михайлович каже, що Віталій змалку мріяв бути розвідником, займався спортом, виступав за рідну школу і ліцей, а пізніше зробив остаточний вибір — після строкової служби залишився на контракт. «Гарні були хлопці, — розповідає батько. — Він і його друг із Івано-Франківська. Вдвох вони пройшли ретельний відбір і потрапили на фронт. Обидва загинули».
Сильний чоловік, досвідчений воїн, сержант Гопонько ніколи не ховався за спинами побратимів. Нагороджений нагрудним знаком «За оборону Луганського аеропорту» і орденом «За мужність». «Посмертно…», — гірко зітхає батько Героя.
А молодший брат Віталія, Михайло Гопонько, зізнається, що після 2014-го до нього ставляться іноді аж надто поблажливо — «як до брата Героя». Але Михайло-молодший налаштований рішуче: «Він був хорошою людиною, чудовим солдатом і другом. Приємно, що брата пам’ятають, але я намагаюся бути не гіршим! Служу в прикордонних військах контрактником, навчаюся, обов’язково стану офіцером — доб’юся всього, про що мріяв Віталя!»
