Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
Прізвисько «Багдад» причепилося до Руслана Боровика на Донбасі, наче реп’ях, хоча зовнішність у хлопця відверто слов’янська. І Руслан, не мудруючи, взяв його за позивний. У 2004-2005-му він за контрактом воював у складі українського миротворчого контингенту в Іраку. Тож підстава для такого бойового імені мала місце.
У новому підрозділі не відразу стало відомо, що Руслан брав участь у найпершому бою українських підрозділів 6 квітня 2004 року в місті Ель-Кут, хоча про ту баталію в коаліційних військах ходили сказання. Бо його механізована рота добу тримала кругову оборону під шквальним вогнем противника, що атакував, допоки не підійшла підмога. Рота розірвала оточення та продовжила бій пліч-о-пліч із польськими й американськими військовими.
Руслан брав участь у першому бою українських підрозділів 6 квітня 2004 року в Ель-Куті. Його рота добу тримала кругову оборону під шквальним вогнем переважних сил противника.
Набутий реальний бойовий досвід дуже швидко зробив солдата авторитетною особою в роті вогневої підтримки 90-го окремого аеромобільного батальйону. «Багдад», за відгуками побратимів, умів усе: уражати рухомі й нерухомі цілі на різних, зокрема граничних, дистанціях, маскуватись, самостійно визначати першочергові цілі, користуватись усіма денними й нічними приладами спостереження й прицілювання, орієнтуватись на полі бою.
«Багдад» придумав, як застосувати відбиту в бойовиків протитанкову рушницю — вона в його руках стала потужним засобом далекобійної протиснайперської боротьби.
У першу ротацію на захист Донецького аеропорту він взагалі дістав репутацію непосидька, бо в зону уваги хлопця потрапляли всі небезпечні напрямки. Він був скрізь: підміняв ротних кулеметників, ходив у вилазки, вираховував ворожих снайперів й гранатометників, заміновував позиції та полював на ворожі диверсійні групи.
Ще «Багдада» в роті цінили за хоробрість і солдатський універсалізм. Руслан чудово володіє всією стрілецькою зброєю, міг замінити будь-кого з ротних спеціалістів. Це він, наприклад, придумав, як застосувати відбиту у бойовиків протитанкову рушницю — вона в його руках стала потужним засобом далекобійної протиснайперської боротьби. Кулі ПТР на відстанях до 700 метрів прошивали наскрізь товстезні стіни будівель і розбивали хитрі гнізда, де раніше ворожі снайпери почувалися в безпеці.
На летовищі «Багдад» дістав важку контузію й кульове поранення в ногу. Але незабаром повернувся в рідний батальйон як командир відділення й продовжував воювати в районі того ж таки Донецького аеропорту до останнього дня його захисту…
Саме «Багдад» придумав спосіб «висвітлення» ворожих позицій. Вогнем з гранатомета він руйнував стіни так, щоб з різних точок огляду бійці підрозділу могли вирахувати супротивника за всяких умов, без шансу для нього на замаскований підхід.
А коником Руслана був гранатомет. У бою на сам постріл іде секунда-півтори. Але готується він, буває, годинами: треба виявити найнебезпечнішу ціль, визначити позицію, з якої плануєш стріляти, розвідати розташування інших вогневих точок, з яких ворог поведе вогонь у відповідь та намітити шляхи відходу.
На летовищі «Багдад» дістав важку контузію й кульове поранення у ногу. Після реабілітації повернувся у рідний батальйон як командир відділення та продовжував воювати в районі того ж таки Донецького аеропорту до останнього дня його захисту…
