Так мешканець Кропивницього відреагував на законні вимоги працівника Національної поліції України та військовослужбовців Збройних Сил України з ТЦК та СП…
«За що люблю свою роботу, так це за те, що швидко видно результат. Коли правильно встановиш діагноз і призначиш відповідне лікування, позитивну динаміку спостерігаєш на власні очі. Сьогодні хворий важкий, йому здається, що все, кінець, час прощатися з рідними. Минає кілька днів — і він проситься на виписку». Так із захопленням начальник клініки інфекційних захворювань Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону полковник м/с Аліса Щур розповідає про свій фах. Хоча, як каже лікарка, стати інфекціоністом не мріяла, проте вдячна долі за те, що після закінчення медичного університету у Вінниці отримала розподіл саме за цією спеціальністю.
«Хочу працювати у військовій медицині»
У медицину Аліса Щур прийшла не випадково, з дитинства знала, що таке нічні чергування та незаплановані виклики на роботу. Адже батько в неї — травматолог, мати — лікар-лаборант. Тож вибирати виш для вступу довго не довелося. А ось до думки стати військовим медиком підштовхнув випадок.
— На навчання у Вінницю я добиралася автобусом з рідного містечка Тиврів. Одного разу батько, проводжаючи, посадив мене поруч з офіцером, який їхав на службу в штаб командування Повітряних Сил, і сказав: «Оце, доню, чоловік надійний, ти його тримайся, а я буду спокійний, що добре доїдеш». Той офіцер розповів мені про військову медицину, зокрема і про Військово-медичну академію. Його слова запали у свідомість.
А вже на п’ятому курсі студенти військової кафедри медуніверситету відвідали вінницький госпіталь, і відтоді Аліса вирішила остаточно: «Хочу працювати саме тут». Аби вступити до Військово-медичної академії, дівчина старанно готувалася. І в неї все вийшло: за два роки старший лейтенант Щур вирушила на перше місце служби в Об’єднаному гарнізонному лазареті у Вінниці. Через деякий час, набувши лікарського досвіду, офіцерку перевели до ВМКЦ ЦР на посаду інфекціоніста.
— Враховуючи військову специфіку, найчастіше працюємо з молодим контингентом — строковиками. Лікуємо ГРВІ, ангіни, гострі кишкові інфекції, так звані дитячі інфекції. А це такі захворювання, які швидко минають, і лікар має змогу бачити щасливі очі здорової людини. Доводиться працювати й із серйознішими інфекціями. Зокрема сьогодні — це хворі на коронавірус COVID-19.
Кажу: «Давай тобі тиск виміряю». Знімаю простирадло — а в хлопця замість руки — кукса після травматичної ампутації…
Саме з інфекційними хворими мала справу Аліса Щур і на передовій. Уперше на схід лікарка вирушила в липні 2014-го на другу ротацію в 59-й військовий мобільний госпіталь. Тоді дала собі обіцянку, що з нею все буде добре, адже вдома на жінку чекала п’ятирічна донечка Софійка. Після приїзду медики облаштувалися в наметах посеред поля.
— Намети та луганське болото не забуду ніколи, — усміхається Аліса Борисівна. — Якраз зарядили сильні дощі, тож неоране поле, де розміщувалися, перетворилося на суцільне болото. І такі умови, адже всі військові тоді розміщувалися в необжитих бліндажах, у польових умовах, спричиняли велику кількість і ГРВІ та ангін, і кишкових захворювань. Була небезпека спалаху вже забутих інфекцій, наприклад чуми чи сибірки, через підняття скотомогильників з глибоких шарів землі внаслідок вибухів. На щастя, хворих з особливо небезпечними інфекціями під час моєї ротації не було, хоча до таких випадків готувалися.
Окрім лікування пацієнтів з інфекційними захворюваннями, Аліса Щур вела терапевтичні прийоми та у разі надходження великої кількості поранених і хворих допомагала хірургу. Назавжди врізався у пам’ять лікарки молодий хлопець з таким невідповідним до війни прізвищем — Конфєткін.
— Під час мого чергування привезли поранених після обстрілу. Дивлюсь, хлопчина на вигляд років 17 у шоковому стані, дуже блідий, з накритою рукою. Кажу: «Давай тобі тиск виміряю». Знімаю простирадло — а в нього замість руки — кукса після травматичної ампутації. Я знітилася, питаю прізвище. У відповідь чую: «Конфєткін…» Дуже сподіваюся, що нині у цього хлопчини все гаразд.
Високий рівень професіоналізму лікарів і лаборантів 59-го військового мобільного госпіталю
У другу ротацію Аліса Щур вирушила навесні 2016-го. Тоді вже не доводилося, як у 2014-му, залазити на кунг і ловити мобільний зв’язок, аби сказати рідним, що все гаразд. 59-й ВМГ якраз переміщувався зі Сватового до постійного вже місця дислокації в Сєвєродонецьку.
— Робили ремонт власними силами у колишній лікарні, приміщення якої виділили для розміщення шпиталю. Я саме розгортала ізолятор для інфекційних хворих, вибирала приміщення для інфекційного відділення. Адже важливо, щоб інфекційні хворі не стикалися з іншими. Підготувала комплект документації для переведення госпіталю на суворий протиепідемічний режим. Ну і, звісно, вела пацієнтів з інфекційними хворобами. До речі, тоді наші лаборанти виявили дуже рідкісну гематологічну патологію в інфекційного хворого. Чоловіка довелося переправити в ВМКЦ Північного регіону. Пізніше мені зателефонував інфекціоніст із Харкова, який підтвердив правильність нашого діагнозу та відмітив високий рівень професіоналізму лікарів і лаборантів 59-го госпіталю.
На передовій боротьби з коронавірусом
Нині вже понад три місяці військові медики перебувають не лише на передовій на сході держави, а й борються з особливо небезпечною інфекцією. Особливо додалося роботи інфекціоністам. Усіх хворих на COVID-19 військовослужбовців Вінницького гарнізону лікують у ВМКЦ ЦР. На початку пандемії тут розгорнуто додаткове інфекційне відділення № 2 на 28 ліжок з палатою інтенсивної терапії. Від березня проведено безліч методичних і практичних занять з відпрацювання дій медперсоналу в разі підозри на виявлення та надходження пацієнтів з коронавірусом.
— Якщо чесно, — каже Аліса Борисівна, — було складно, коли до нас надійшов перший пацієнт з COVID-19. Зрозуміло, що теоретично ми готувалися до найскладніших випадків, адже постійно тренувалися, вивчали всю доступну спеціалізовану медичну літературу. Проте знати — це одне, а вперше провести хворого через усі відпрацьовані шляхи, коли додається нервування кожного медика… Було важко, але ми впоралися. І вже прийнявши на стаціонарне лікування першого такого пацієнта, зрозуміли, що алгоритм роботи вибудувано правильно.
Сьогодні у ВМКЦ ЦР сформовані лікарсько-сестринські бригади, які заходять в інфекційне відділення на 3-4 тижні за ротаційним принципом і працюють на казарменому положенні. Як зазначає лікарка, днями зайшла вже 4-та ротація медиків. Кожну бригаду начальник клініки інфекційних захворювань Аліса Щур тренує перед заходом на чергування.
— Знаю, що не всі лікарні працюють у такому режимі, як ми. Але ми діємо за військовими вимогами, які завжди передбачали роботу з особливо небезпечними інфекціями таким чином — на казарменому положенні.
