Насамперед завдяки його творам широкому загалу відомі візуальні образи українських військовиків часів Української революції 1917‒1921 років та почасти боротьба Української Повстанської…
«За що люблю свою роботу, так це за те, що швидко видно результат. Коли правильно встановиш діагноз і призначиш відповідне лікування, позитивну динаміку спостерігаєш на власні очі. Сьогодні хворий важкий, йому здається, що все, кінець, час прощатися з рідними. Минає кілька днів — і він проситься на виписку». Так із захопленням начальник клініки інфекційних захворювань Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону полковник м/с Аліса Щур розповідає про свій фах. Хоча, як каже лікарка, стати інфекціоністом не мріяла, проте вдячна долі за те, що після закінчення медичного університету у Вінниці отримала розподіл саме за цією спеціальністю.
«Хочу працювати у військовій медицині»
У медицину Аліса Щур прийшла не випадково, з дитинства знала, що таке нічні чергування та незаплановані виклики на роботу. Адже батько в неї — травматолог, мати — лікар-лаборант. Тож вибирати виш для вступу довго не довелося. А ось до думки стати військовим медиком підштовхнув випадок.
— На навчання у Вінницю я добиралася автобусом з рідного містечка Тиврів. Одного разу батько, проводжаючи, посадив мене поруч з офіцером, який їхав на службу в штаб командування Повітряних Сил, і сказав: «Оце, доню, чоловік надійний, ти його тримайся, а я буду спокійний, що добре доїдеш». Той офіцер розповів мені про військову медицину, зокрема і про Військово-медичну академію. Його слова запали у свідомість.
А вже на п’ятому курсі студенти військової кафедри медуніверситету відвідали вінницький госпіталь, і відтоді Аліса вирішила остаточно: «Хочу працювати саме тут». Аби вступити до Військово-медичної академії, дівчина старанно готувалася. І в неї все вийшло: за два роки старший лейтенант Щур вирушила на перше місце служби в Об’єднаному гарнізонному лазареті у Вінниці. Через деякий час, набувши лікарського досвіду, офіцерку перевели до ВМКЦ ЦР на посаду інфекціоніста.
— Враховуючи військову специфіку, найчастіше працюємо з молодим контингентом — строковиками. Лікуємо ГРВІ, ангіни, гострі кишкові інфекції, так звані дитячі інфекції. А це такі захворювання, які швидко минають, і лікар має змогу бачити щасливі очі здорової людини. Доводиться працювати й із серйознішими інфекціями. Зокрема сьогодні — це хворі на коронавірус COVID-19.
Кажу: «Давай тобі тиск виміряю». Знімаю простирадло — а в хлопця замість руки — кукса після травматичної ампутації…
Саме з інфекційними хворими мала справу Аліса Щур і на передовій. Уперше на схід лікарка вирушила в липні 2014-го на другу ротацію в 59-й військовий мобільний госпіталь. Тоді дала собі обіцянку, що з нею все буде добре, адже вдома на жінку чекала п’ятирічна донечка Софійка. Після приїзду медики облаштувалися в наметах посеред поля.
— Намети та луганське болото не забуду ніколи, — усміхається Аліса Борисівна. — Якраз зарядили сильні дощі, тож неоране поле, де розміщувалися, перетворилося на суцільне болото. І такі умови, адже всі військові тоді розміщувалися в необжитих бліндажах, у польових умовах, спричиняли велику кількість і ГРВІ та ангін, і кишкових захворювань. Була небезпека спалаху вже забутих інфекцій, наприклад чуми чи сибірки, через підняття скотомогильників з глибоких шарів землі внаслідок вибухів. На щастя, хворих з особливо небезпечними інфекціями під час моєї ротації не було, хоча до таких випадків готувалися.
Окрім лікування пацієнтів з інфекційними захворюваннями, Аліса Щур вела терапевтичні прийоми та у разі надходження великої кількості поранених і хворих допомагала хірургу. Назавжди врізався у пам’ять лікарки молодий хлопець з таким невідповідним до війни прізвищем — Конфєткін.
— Під час мого чергування привезли поранених після обстрілу. Дивлюсь, хлопчина на вигляд років 17 у шоковому стані, дуже блідий, з накритою рукою. Кажу: «Давай тобі тиск виміряю». Знімаю простирадло — а в нього замість руки — кукса після травматичної ампутації. Я знітилася, питаю прізвище. У відповідь чую: «Конфєткін…» Дуже сподіваюся, що нині у цього хлопчини все гаразд.
Високий рівень професіоналізму лікарів і лаборантів 59-го військового мобільного госпіталю
У другу ротацію Аліса Щур вирушила навесні 2016-го. Тоді вже не доводилося, як у 2014-му, залазити на кунг і ловити мобільний зв’язок, аби сказати рідним, що все гаразд. 59-й ВМГ якраз переміщувався зі Сватового до постійного вже місця дислокації в Сєвєродонецьку.
— Робили ремонт власними силами у колишній лікарні, приміщення якої виділили для розміщення шпиталю. Я саме розгортала ізолятор для інфекційних хворих, вибирала приміщення для інфекційного відділення. Адже важливо, щоб інфекційні хворі не стикалися з іншими. Підготувала комплект документації для переведення госпіталю на суворий протиепідемічний режим. Ну і, звісно, вела пацієнтів з інфекційними хворобами. До речі, тоді наші лаборанти виявили дуже рідкісну гематологічну патологію в інфекційного хворого. Чоловіка довелося переправити в ВМКЦ Північного регіону. Пізніше мені зателефонував інфекціоніст із Харкова, який підтвердив правильність нашого діагнозу та відмітив високий рівень професіоналізму лікарів і лаборантів 59-го госпіталю.
На передовій боротьби з коронавірусом
Нині вже понад три місяці військові медики перебувають не лише на передовій на сході держави, а й борються з особливо небезпечною інфекцією. Особливо додалося роботи інфекціоністам. Усіх хворих на COVID-19 військовослужбовців Вінницького гарнізону лікують у ВМКЦ ЦР. На початку пандемії тут розгорнуто додаткове інфекційне відділення № 2 на 28 ліжок з палатою інтенсивної терапії. Від березня проведено безліч методичних і практичних занять з відпрацювання дій медперсоналу в разі підозри на виявлення та надходження пацієнтів з коронавірусом.
— Якщо чесно, — каже Аліса Борисівна, — було складно, коли до нас надійшов перший пацієнт з COVID-19. Зрозуміло, що теоретично ми готувалися до найскладніших випадків, адже постійно тренувалися, вивчали всю доступну спеціалізовану медичну літературу. Проте знати — це одне, а вперше провести хворого через усі відпрацьовані шляхи, коли додається нервування кожного медика… Було важко, але ми впоралися. І вже прийнявши на стаціонарне лікування першого такого пацієнта, зрозуміли, що алгоритм роботи вибудувано правильно.
Сьогодні у ВМКЦ ЦР сформовані лікарсько-сестринські бригади, які заходять в інфекційне відділення на 3-4 тижні за ротаційним принципом і працюють на казарменому положенні. Як зазначає лікарка, днями зайшла вже 4-та ротація медиків. Кожну бригаду начальник клініки інфекційних захворювань Аліса Щур тренує перед заходом на чергування.
— Знаю, що не всі лікарні працюють у такому режимі, як ми. Але ми діємо за військовими вимогами, які завжди передбачали роботу з особливо небезпечними інфекціями таким чином — на казарменому положенні.
