Беручи участь у походах під час важких боїв проти переважаючих сил російської червоної армії, він забезпечував поповнення українського війська особовим складом….
Маленька Єва стоїть і уважно дивиться у безодню очей велетенського коня, який схилився над нею. Дівчинка вже добре знає цю добру і сильну істоту. Мине лише кілька хвилин – і Єва співатиме веселу козацьку пісеньку, сидячи верхи.
– Ми вже вкотре проводимо такі заходи сімейного дозвілля для родин військовослужбовців, – розповідає Євгенія Пальцева. – Війна, особливості фаху, велике навантаження залишають слід у кожній родині військового. І ми просто щасливі, коли бачимо, як родини військових разом проводять вільний час.
Зрозуміло, у звичайному житті такий відпочинок забрав би чимало коштів із сімейного бюджету, та завдяки Міжнародному благодійному фонду «Вектор надії», громадському об’єднанню «Гідність нації» та кінному клубу «Срібна підкова» це дозвілля для захисників України безкоштовне. Хоча ні: зазвичай «гривасті» учасники реабілітаційної програми наприкінці отримують свою заслужену платню у вигляді свіжої морквини чи стиглого яблучка, які спеціально для тварин приносять відвідувачі.
– Раді бачити в себе в гостях захисників нашої Батьківщини, – каже головний тренер кінного клубу «Золота підкова» Юрій Коник. – Ситуація в державі така, що воїни потребують постійної моральної і психологічної підтримки. І коні для цього – одні з найкращих помічників.
Мало хто знає, що коні – неперевершені психологи, і досі не встановлено, яким чином вони відчувають настрій людини, яка перебуває поруч. Також не досліджено і механізм, за допомогою якого десь за десять-п’ятнадцять хвилин іпотерапії зникає увесь тягар проблем, що непокоять вершника.
‒ Ми з сім’єю вперше бачимо коней от так, наживо, – поділилась враженнями старший солдат Ірина Гордюк. – Завжди збирались, але якось не наважувались підійти ближче до коней. Але тепер знаємо: це розумні й красиві істоти, які мають не лише власний характер, а й душу.
До того ж цю реабілітаційну зустріч для родин військових сповнили несподіванки, адже після живих скакунів організатори запропонували гостям пересісти на потужних металевих «коней» – квадроцикли.
‒ Це найкрутіший день у моєму житті! – вигукнув маленький син офіцера ЗСУ Павлик. – Тато, мама і я разом катались та грались! Я хочу, щоб ми прийшли сюди ще!
