Насамперед завдяки його творам широкому загалу відомі візуальні образи українських військовиків часів Української революції 1917‒1921 років та почасти боротьба Української Повстанської…
— Коли чоловік уперше потрапив 2014 року в АТО, я не зовсім могла це зрозуміти. Мене тоді підтримували спеціалісти соціально-психологічного центру, розповідаючи, як спілкуватися з ним і на які теми. Чоловік за весь час перебування на Сході України мені взагалі нічого не розказував. Для нас ця тема й тепер табу, — розповіла дружина учасника бойових дій Ольга. — У багатьох бійців, які повертаються з фронту, залишається певний емоційний відбиток тих подій. І я це дуже добре знаю. Пригадую навіть таку історію: коли чоловік повернувся з війни, нам родичі передали вишні, й деякий час я виймала з них кісточки, а він якраз відпочивав через втому після довгих переїздів. Під кожний удар кісточки об металеву тарілку він здригався. У мене це не могло вкластися в голові, як так миттєво можна відчувати кожен шерех чи стук у квартирі. В цій ситуації нам дуже допомогли психологи.
Проблематика учасників бойових дій невеличкого містечка атомників Славутич, що на Київщині, особливо не відрізняється від загальних. Населення міста становить близько 20 тисяч мешканців. З 2014-го вже понад 200 чоловіків та жінок звідси виконували чи наразі виконують завдання на Сході України.
Найпоширеніша проблема воїнів, що повертаються додому, — адаптація до мирного життя. І хоча самі вони не надто це відчувають, їхні рідні й близькі добре знають про цей аспект.
— Мого чоловіка мобілізували у 2014-му, півтора року він воював на Донбасі, де дістав мінно-вибухове поранення. За час його відсутності я намагалася хоч якось забути про самотність. Часто зустрічалася з батьками та дружинами бійців, які повернулися. Син у цей період став дуже замкнений, з ним тоді працювали психологи. Хоч він їм говорив, що не хоче турбувати матір, адже їй наразі й так важко, — зазначила інша дружина учасника бойових дій Тетяна. — На Новий рік під час вибухів петард і феєрверків чоловік постійно здригається, коли відпочиває. Вважаю, що цей стан можна пережити, якщо поряд з тобою є люди, які тебе повністю розуміють і підтримують.
Багато воїнів, що повертаються додому, вже мають ПТСР
З початком бойових дій чимало матерів і дружин військових згуртувалися, щоб бути разом у такій важкій ситуації.
— Ми постійно організовуємо для них різні майстер-класи, зустрічі з цікавими людьми, проводимо арттерапію та тренінги, екскурсії. Це допомагає зняти стрес, подолати конфлікти в родинах, налаштуватися на позитив. Також гостро зараз постає проблема працевлаштування як бійців, так і їхніх дружин. Намагаємося її розв’язати, — розповіла соціолог Тетяна Сергієнко.
Багато воїнів, що повертаються додому, мають посттравматичні стресові розлади, які тим чи іншим чином впливають у подальшому на їхню психіку.
— Якщо людина пережила стрес щодо загрози втрати життя чи здоров’я, а майже всі, хто був на війні, це відчули, вона підсвідомо про це постійно пам’ятає. Найкраще рішення тут — реабілітація після повернення додому з психологами, психоневрологами, іншими фахівцями хоча б 1-2 місяці. Щоб ввести бійців в інший емоційний стан, — підкреслила психолог Ірина Фадєєва.
На телефон довіри у Славутичі звертаються люди з усієї України
У Славутичі для надання психологічної, соціальної, правової допомоги учасникам АТО/ООС працює потужний Соціально-психологічний центр. Як розповів його директор Віктор Одиниця, багато воїнів потребують передусім допомоги психолога, але звернутися з цих питань їм дуже важко. Тому бійцям постійно пояснюють, як працює психолог, що в його роботі є повна анонімність.
— Також учасники бойових дій звертаються і з проблемами матеріального характеру. Зокрема щодо отримання землі, пільг на сплату комунальних послуг, соціальних виплат, санаторно-курортного лікування. Під час виникнення будь-яких труднощів ми запрошуємо представників влади та бійців, а самі координуємо. Наша мета — разом обговорити й розв’язати всі проблеми, — розповів Віктор Одиниця. — У центрі є і телефон довіри для воїнів та членів їхніх сімей. Звертаються до нас люди з усієї України. Їхні проблеми досить різні: труднощі адаптації в мирному житті, зміна цінностей після повернення з війни, погіршення сімейних стосунків, розлучення, складність проходження медичного обстеження, алкогольна чи наркозалежність, суїцидальність, конфлікти на роботі, проблеми у вихованні дітей, необхідність інформаційної та психологічної підтримки, насильство в сім’ї, втрата сенсу життя…
— Запам’ятався випадок, коли до мене звернувся через телефон довіри учасник бойових дій, який також є постраждалим під час Революції Гідності. У нього з’явилися серйозні проблеми зі здоров’ям, пов’язані з перебуванням у районі АТО/ООС. Після медичної комісії його звільнили з роботи за прогули. Він звернувся до суду. На роботі його поновили, але зрештою звільнили за станом здоров’я. І поки він шукає правду, все що отримує — це грошова допомога в 500 гривень, — розповіла юрисконсульт Оксана Кужелевська.
Водночас цей чоловік є сином матері-героїні. Його батько — ліквідатор аварії на ЧАЕС, брат загинув на Сході України. І вся сім’я, до речі, переселенці з Донецької області.
— А нещодавно був дзвінок з Дніпропетровщини. Консультувала учасника бойових дій, у якого вкрали документи на земельну ділянку та пропонують повернути за грошову винагороду. При цьому правоохоронні органи, до яких він звертався з цього питання, провели лише профілактичну бесіду, — продовжила Оксана Кужелевська.
«Дружина мене не зрозуміла, й після мого повернення додому ми розлучилися»
Великою проблемою для деяких захисників, які повертаються до рідної домівки, є непорозуміння та зрада близьких людей. Унаслідок цього сімейні стосунки після багатьох років життя розриваються.
— Близько 9 місяців я був у районі бойових дій, з них 7 — «на нулі». Дружина мене не зрозуміла, й після мого повернення додому ми розлучилися. Спочатку я був дуже пригнічений, але згодом повернувся до повноцінного життя. Врятував випадок — зустрів іншу, військову дівчину. Завдяки стосункам з нею про минуле й не згадую. Нині ми поруч і це головне, — розповів учасник бойових дій Михайло.
— На Донбасі я служив у морській піхоті біля Широкиного. У районі бойових дій у мене був друг, який загинув у серпні 2015 року під час масованого обстрілу. Він хотів одружитися з дівчиною, подарував їй обручку, але не судилося. Родом хлопець був з Івано-Франківська. І ми з побратимами поїхали на його малу батьківщину, щоб особисто донести цю сумну звістку до його батьків і нареченої, — розповів учасник бойових дій Тимур. — Після мого повернення з АТО дружина мене кинула, а наречена товариша, навпаки, підтримала, й нині, після кількох років, ми чоловік і дружина. Нещодавно в нас відбулося поповнення в сім’ї. Щороку з побратимами збираємося в день загибелі друга на кладовищі, щоб ушанувати його пам’ять.
Тож проблеми учасників бойових дій дуже різні. Головне — вчасно звернутися по допомогу до певного фахівця, адже будь-яка складна ситуація потребує втручання спеціаліста. І тоді життя бійця після повернення додому стане значно кращим.
