Спочатку танкісти бригади двома влучними пострілами з баштової гармати Т-64 знищили ворожу «мотолигу», а потім бронетранспортер зі знаменитим античним іменем «Буцефал» ліквідував залишки…
Дмитро та Сергій — рідні брати, військові льотчики, служили в одній частині. Дмитро літав на «вісімці», Сергій — на «двадцять четвірці». Дмитро загинув 24 червня 2014-го біля гори Карачун від прямого потрапляння у вертоліт ракети із ПЗРК. Відтоді Сергій воює за двох — виконав понад сотню бойових вильотів, є кавалером ордена «За мужність», адже «брат за брата»…

24 червня 2014-го
Сергій цілий день не знаходив собі місця. Не міг додзвонитися молодшому брату. «Може телефон десь закинув чи все ж таки літає?» Увімкнув новини по телевізору: «Хух, ніби про вертольоти ні слова. Мабуть, даремно себе накручую». Вже й на дамбу відпочивати з батьками сходив, а все одно не міг заспокоїтись. Дзвінок пролунав увечері.
— Сергію, нашу «вісімку» збили…
— Брат..?
— Так…
— Живі є?
— Немає…
Того дня на борту українського вертольота було дев’ять фахівців, які повітрям доправляли на стратегічну висоту спецапаратуру. Льотчики були справжніми асами, та ракета не обирає чи ти льотчик першого класу, чи третього. Це просто лотерея.
Мати вкрай важко пережила втрату молодшого сина. Батько ж, офіцер запасу, колишній військовий льотчик, повівся по-військовому стримано. Він не кричав старшому сину: «Не поїдеш! Не відпущу!» Лише попросив: «Охолонь трохи. Ти ж тепер за двох воюватимеш. Аби дров не наламав за Дімку…»
За два місяці після прощання з молодшим братом і відпустки, в яку примусово відправив командир, Сергій знову летів на Донбас. Шлях проклав через батьківську хату на Вінниччині. Пролетів просто над городом, де не одну годину стояли в очікуванні вертольота батьки. «Махнув крилом», мати перехрестила, а батько пустив скупу чоловічу сльозу й укотре відмітив: «Пишаюсь синами…»
Уже за кілька днів Сергій знову виявляв незаконні блокпости, знищував угруповання бойовиків, допомагав прорватися нашим спецгрупам… За його плечима більше ніж півтори сотні бойових вильотів. Та вихвалятися своїми подвигами чоловік не любить, а війну давно називає просто роботою. Навіть коли президент нагороджував орденом «За мужність» і довго називав усі заслуги льотчика, той відповів лише: «Це Дімка — герой. А я що?»
— Те, що ми з братом станемо льотчиками навіть не обговорювалося, — пригадує Сергій. — Це було зрозуміло з дитинства. Батько в Угорщині служив, а ми з Дімкою постійно насолоджувались, як літаки красиво сідають, провели на полігонах пів дитинства, каталися з батьком на вертольоті… Єдине — я довгий час хотів бути штурманом, як тато. А потім він мені сказав: «Знаєш, потрапила бомба в ціль — молодець командир, не потрапила — винен штурмам. Не вдячна робота! Будеш льотчиком!» Ми з братом учились у різний час. Я вступав при Союзі, закінчував у Росії. Коли переводився в Україну, домовлялись з хлопцями з ескадрильї, що як у небі зустрінемося — розходимось лівими бортами. Друзями були… О тут ось як ситуація змінилась. Дімка вчився вже у Харкові. Брат завжди горів авіацією, книги нові шукав, техніку вивчав, щось випитував, часто вдома продовжувався розбір польотів… Як тільки з’явилася можливість, рвонув в Африку…
Від самого початку війни на Сході обоє братів полетіли в епіцентр подій.
— Усе почалося з того, що 25 квітня в Краматорську «вісімка» нашої бригади була обстріляна зі снайперської гвинтівки. Від пострілу в паливний бак вона вибухнула. Я тоді саме щойно відлетів із Краматорська. А через кілька днів наші два Мі-24 збили. От тоді ми й зрозуміли, що це війна. Ні, й до цього вертольоти обстрілювали, було страшно, прилітали з пробоїнами, але живі… Що вже казати про інтенсивність польотів? Згідно з документами, норма відпочинку для льотчиків — 8 годин. Які там вісім годин? Брат о четвертій ранку виходив і опівночі повертався, а зранку знову вилітав…Кожен політ був небезпечний, бо ми знали, яка зброя є у противника. Ідеш до вертольота, холодний піт стікає по спині, але ти розумієш, що завдання потрібно виконувати. І ти не скажеш, що у тебе заболіла спина чи живіт, не тікаєш… Бо якщо ти відмовишся, відправлять когось іншого… Ось там якраз і перевірялося: хто герой, а хто лише на словах сміливий. Але, чесно кажучи, я не зустрів жодного льотчика, хто б сказав, що не готовий, не може… Працювали всі. Хтось більше, хтось менше. Та суть зовсім не в кількості вильотів, адже навіть один політ міг стати смертельним, льотчик це розумів, але йшов…

@armyinformcomua
Поблизу Покровська воїни 155-ї окремої механізованої бригади імені Анни Київської напередодні Нового року спалили російські автівки, квадроцикли, НРК, артилерію, бронетехніку, міномети й ворожу піхоту.
Бійці 425-го штурмового полку «Скеля» видовищно привітали всіх українців з Новим роком.
Бійці підрозділу «Котики» взводу розвідки 130-го батальйону Сил територіальної оборони ЗСУ скидами з важкого бомбера завдали ударів по ворогу у новорічну ніч.
Оператори 412-ї бригади Nemesis Сил безпілотних систем у грудні 2025 року відмінусували понад 1000 окупантів. Це дорівнює чисельності особового складу штурмовиків у полку в армії рф.
Армія країни-агресора 1 січня атакувала населені пункти Херсонської області ствольною та реактивною артилерією, дронами різного типу. Станом на 17:30 відомо, що від наслідків ворожих обстрілів одна людина загинула та ще троє травмувалися.
Ворожі штурмові дії відбуваються на Покровському напрямку постійно, як з використанням малих піхотних груп, які, навіть, можуть складатися з одного окупанта, так і з застосуванням бронегруп.
Пілот (оператор) безпілотних літальних апаратів, військовослужбовець
від 20000 до 120000 грн
Покровськ
Бахмутський ОБ ТрО
Молодший інспектор прикордонної служби у Білгород-Дністровський
від 21000 до 30000 грн
Білгород-Дністровський
Державна прикордонна служба України
Спочатку танкісти бригади двома влучними пострілами з баштової гармати Т-64 знищили ворожу «мотолигу», а потім бронетранспортер зі знаменитим античним іменем «Буцефал» ліквідував залишки…