Насамперед завдяки його творам широкому загалу відомі візуальні образи українських військовиків часів Української революції 1917‒1921 років та почасти боротьба Української Повстанської…
Те, що 2020 рік приречений бути «побєдобесним» у Росії, було відомо ще зарання. За давньою радянською традицією, ювілейні дати в РФ відзначають з великими помпезностями. А тут все так вдало збіглося: 75 років закінчення Другої світової війни і 20 років перебування Путіна при кермі (яка з двох дат важливіша для господаря Кремля, певно, зрозуміло). З цього приводу відбудеться грандіозний військовий парад, який має стати кульмінацією святкування по-російськи. Під цей «побєдобесний» пафос також слід швидко проштовхнути поправки до конституції РФ з усілякими «обнуліннями» та майже «пожиттєвим президентством» Володимира Володимировича.
Пандемія парадові не завадить
Теоретично цим планам могла б завадити пандемія COVID-19, але хто ж в Росії бере до уваги такі «дрібниці», як понад 8000 нових хворих щоденно. Отже, параду бути! Спеціально відібрані «ветерани» відбувають останні дні на самоізоляції, ретельно продезінфіковані й готові посісти визначені місця на трибуні мавзолею. І лише вони складуть компанію Путіну під час спостереження за тріумфальним проходженням російської солдатні, адже всі лідери іноземних держав через різні приводи відмовились від візиту до Білокам’яної (тут пандемія зіграла їм неабияк на руку). Отже, ярмарок путінського марнославства (і марнотратства) фактично стає холостим пострілом. Головний меседж параду «можемо повторити» не доходить до Західного світу й лишається в межах кордону РФ, населення якої і без того невиліковно заражене вірусом «побєдобесія».
Путінська «правда»
І Путін вирішує спробувати себе в ролі великого історика й донести Заходу свою версію «правди» про Другу світову війну. Стаття під назвою «75 років Великої Перемоги: загальна відповідальність перед історією та майбутнім» опублікована англійською в американському журналі The National Interest. Світло на це видання проливає російський вчений Борис Соколов. На його думку, журнал The National Interest «цілком субсидований з Росії, фактично також є російським пропагандистським органом, де періодично з’являються різні кумедні статті про російську «диво-зброю», яка краща за будь-яку іншу і яку всі у світі бояться. А головним редактором The National Interest є політолог Дмитро Саймс, який за радянських часів емігрував у США і давно вже вважається одним із агентів впливу Кремля на Заході».
З цієї статті весь світ з подивом дізнався, що в розв’язанні Другої світової війни за версією Путіна винна… Польща, яка разом з Великою Британією та Францією підписала Мюнхенську угоду і взяла участь у розподілі Чехії і Словаччини. Далі – більше. Виявляється, Гітлер кілька разів ледь не на колінах просив Сталіна приєднатися до розподілу Польщі, а «вусань» пішов на це, аби не воювати на своїй території.
Традиційно Путін стверджує, що «в розгром нацизму – хоч би що наразі намагалися довести – основний, вирішальний внесок зробив Радянський Союз, Червона армія». Забуваючи при цьому про ленд-ліз і іншу допомогу країн світу. До речі, це твердження господаря Кремля вже спричинило реакцію МЗС Великої Британії, яке заявило: «Наша спільна історія не повинна використовуватися в ролі політичного інструменту або переписуватися державами у їхніх власних інтересах…»
Щодо резолюції Європарламенту «Про важливість збереження історичної пам’яті для майбутнього Європи», яка визнає СРСР – разом із нацистською Німеччиною – винним у розв’язанні Другої світової, Путін каже: «… не можу назвати цю резолюцію документом, при всьому явному розрахунку на скандал, ці папери несуть небезпечні реальні загрози».
У цій статті президент РФ називає окупацію Радянським Союзом країн Балтії «інкорпорацією», яка «повністю відповідала нормам міжнародного права».
Як же не згадати про Бандеру
Не забув Путін і про Степана Бандеру. Степана Андрійовича він назвав у числі чотирьох, на його думку, головних зрадників Другої світової війни (Петен, Квіслінг, Власов і Бандера). Як зазначає російський вчений Борис Соколов, «Бандера потрапив сюди лише через “безмірну любов” Володимира Путіна до України. Громадянином СРСР Степан Бандера ніколи не був і зрадити цю державу ніяк не міг. Путін приписує Бандері розстріл євреїв у Бабиному Яру й Волинську різанину поляків. Але в той час, коли відбувалися ці злочини, Степан Андрійович перебував у німецьких концтаборах і не мав до них жодного стосунку».
Труднощі перекладу?
Путін не був би собою, якби щоразу за нагоди не натякав на «можемо повторити». Так, говорячи про зв’язок поколінь, він пише: «Наші військовослужбовці, під час боротьби з міжнародним тероризмом на Північному Кавказі, в Сирії стояли на смерть (до речі, в англомовному варіанті сказано інакше: «Я бачу наших військовослужбовців, які борються з міжнародним тероризмом на Північному Кавказі й билися до переможного кінця в Сирії») — зовсім юні хлопці!.. Але всі вони показали, що гідні подвигу воїнів нашої Батьківщини, які захистили її у Велику Вітчизняну війну».
До речі, це не єдина розбіжність в російському та англомовному варіантах путінської статті. Так, говорячи про втрати Червоної армії в битві під Ржевом, у російському варіанті наводяться цифри 1342888 загиблих, а в англійському 1154698. Загубили десь 188190 осіб… «Труднощі перекладу» чи традиційне російське «баби ще народять»?
Історія – це політика, обернена в минуле
Доктор історичних наук, професор Юрій Шаповал, аналізуючи «твір» очільника Кремля, зазначає: «Путін і його оточення (а з ними й ті, хто формував для Путіна текст статті), керуються відомою тезою про те, що історія – це політика, обернена в минуле. Вся путінська словесна амальґама покликана виправдати його сучасну аґресивну і брехливу політику».
Юрій Шаповал проводить аналогії з сьогоденням: «Вчитайтесь, наприклад, як він трактує те, що гітлерівська Німеччина і сталінська Росія розтерзали Польщу у вересні 1939 року. Виявляється, винна сама Польща!
А чому нещодавно Росія анексувала Крим і «відкусила» частину Донецької і Луганської областей? Винна сама Україна, оскільки, мовляв, «ображала» мешканців цих реґіонів, а вони тільки і мріяли опинитися під «омофором» путінської авторитарної Росії».
