Про це стало відомо з вироку Сумського районного суду Сумської області. На початку 2024 року місцевий мешканець Сум, який працював механіком у приватній…
«Зв’язок між поколіннями» – так називається проєкт Дніпровської міської ради, під час якого ветерани АТО/ООС відвідали ветеранів Другої світової війни. Історії зустрічей і свої враження від них розповідають учасники бойових дій на Донбасі. Про це повідомляє АрміяInform.
– Цього року ми вирішили поєднати покоління ветеранів Другої світової з військовослужбовцями, які воюють нині. У нашому місті живуть 324 ветерани Другої світової. І майже 30 учасників АТО/ООС провідали тих, хто зголосився на зустріч – з огляду на поважний вік не всі готові до спілкування, – зазначає одна з ініціаторів проєкту – заступник директора департаменту соціальної політики Дніпровської міської ради Юлія Дмитрова.
За її словами, окрім зустрічей різних поколінь ветеранів, з 20:00 8 травня по 21:00 9 травня в ефірі Дніпро TV відбудеться телемарафон «Друга світова війна та війна на Донбасі — зв’язок між поколіннями», подивитися який можна на YouTube-каналі.
Ветеран сучасної війни Дмитро Кошка у першу хвилю мобілізації добровільно призвався командиром стрілецького взводу 20-го батальйону територіальної оборони. Нині він старший лейтенант запасу – заступник директора з виховної роботи Національного технічного університету «Дніпровська політехніка» та заступник голови Ради ветеранів АТО/ООС при Дніпропетровській ОДА.
Напередодні Дня пам’яті та примирення Дмитро разом зі своїм командиром роти майором запасу В’ячеславом Плахутою відвідали 10 ветеранів Другої світової війни.
Як зазначає Дмитро Кошка, окрім вшанування подвигу людей, які винесли на собі тягар тієї страшної війни, це також розвінчання міфів російської пропаганди – ніби українські воїни-«фашисти» не поважають ветеранів.
– У супроводі соцпрацівника зустрічались з ветеранами, дякували за їхній внесок у перемогу, за мирне небо й просто спілкувалися. Ми дали цим людям не лише харчовий набір, головне – ми приділили їм увагу, – розповів АрміяInform Дмитро Кошка. – Це неймовірне відчуття. І навіть мене, у кого бабуся – ветеран і патріот України, дещо здивувало, що ветерани здебільшого говорили українською і настільки щиро нас підтримували!
У своєму блозі на фейсбуку Дмитро виклав короткі історії спілкування:
«Пішли з командиром вітати ветеранів Другої світової війни.
Я в польовій формі, командир у тиловій, з орденами, щоб якось підтримати, продемонструвати, що ветерани ЗСУ поважають ветеранів Другої світової війни, не забувають.
Онук відчинив двері, запросив до кімнати.
Там сидів дідусь з милицями. Він повільно огледів нас від берців до медалей і його обличчя наче засяяло!
– Дякуємо вам за перемогу, – почали ми, – за ваш внесок, за героїзм… (текст ми не готували). За те, що вибороли мирне небо над нашими головами…
– А тепер його захищаєте ви! – відповів він українською.
– Так, довелося повоювати трохи…
– Молодці! Покажи медалі!
Я нахилився, щоб було видніше.
– Красені, – сказав він, поплескавши мене по медалях, – гідна нам зміна виросла. Пишаюся вами, хлопці. Так тримати!
Я був настільки вражений такою реакцією, що, забувши про карантинні заходи, запитав: «Можна потиснути вам руку?»
– Авжеж! І ти давай! – сказав він командирові. – Сфотографуй нас, онуче!
– Я був зворушений до глибини душі».
Наступний допис описує іншу зустріч:
«Прийшли вітати ветерана. Ледь впоралися з домофоном.
Голос з домофона: «Давайте-давайте, я уже заждался, поднимайтесь на 9 этаж!»
Який жах, подумав я, людині далеко за 90, як йому на 9 поверх підніматися.
На 9-му поверсі нас зустрів бадьорий дідусь:
– Ну что же вы так долго, заждались уже.
– Ми ж усіх намагаємось об’їхати, поспілкуватись…
– Ну понятно, проходите-проходите…
– Вітаємо вас! Дякуємо за мирне небо…
– Спасибо-спасибо…
Розповів про свій бойовий шлях. Був пілотом Іл-2, війна, служба на півночі, відмовився від посади у Москві на користь служби в Україні, а замість Києва обрав Дніпро.
– У вас такий краєвид з вікна класний!
– А! Идем на балкон, смотри!
– Таким, мабуть, і має бути вид з вікна пілота!
– Да… Вон церковь, сквер, университет…
– Клас! А я працюю в тому університеті. І он вікно моєї кафедри.
– Серьезно? Классно!
Показав нам усі фотографії, книжки про ветеранів, привітальні листівки.
– Ну, а теперь за стол, выпьете домашнего вина из чайной розы!
– Ні-ні, ми ж тільки привітати…
– Я что зря вас ждал? Садитесь хоть перекусите!
– Ну, ніби ми маємо приносити харчі, а не їсти їх.
– Ты знаешь, у меня хорошая пенсия как летчика, как ветерана. Мы ж не продуктов ждем, а компанию…
– Я піду машину ближче піджену, – сказав командир і шмигнув до дверей.
– Ты куда?
– Він за кермом. Напевно, мені доведеться за всіх розплачуватися.
Випили три чарки вина, Опанас Іванович розповідав про службу, читав вірші, і проводжаючи сказав: «Теперь ты знаешь, где я живу, работаешь рядом, так заходи, не стесняйся! Без этого всего. Не 9 мая, 9 мая все заходят. А ты просто так заходи, поговорим, выпьем вина, расскажу тебе истории…
Просто приятно когда вспоминают и заходят в гости!»
Згадуйте ветеранів не тільки на свята. Вони дуже потребують уваги!»
…
Катерина Безкоровайна у 18 років також пішла на фронт як санітарка пройшла Другу світову війну в складі полкової санроти однієї зі стрілецьких дивізій 3-ї гвардійської армії, пройшла шість країн, дійшла до Берліна.
В’ячеслав Плахута дякує Катерині Олександрівні за онука, який гідно виконував свій військовий обов’язок на фронті й продовжує гідно виконувати свій громадянський обов’язок у цивільному житі…
