Війна змінюється кожні чотири місяці Боєць «Кібер» є пілотом БПЛА ACS-3. Цей апарат може літати до 16 годин. — Сам комплекс називається…
Проскурівсько-Чернівецька операція (4 березня – 17 квітня 1944 р.) – наступальна операція військ 1-го Українського фронту, у взаємодії з військами 2-го Українського фронту, з метою розгромити основні сили німецької групи армій «Південь». Після завершення боїв під Корсунь-Шевченківським 1-й Український фронт отримав задачу на проведення нової наступальної операції.
Співвідношення сил
На початок березня у складі фронту перебували 13-та, 60-та, 1-ша гвардійська, 18-та і 38-ма загальновійськові, 3-тя гвардійська, 1-ша і 4-та танкові, 2-га повітряна армії, 4-й гвардійський і 25-й танкові, 1-й і 6-й гвардійські кавалерійські корпуси. Чисельність радянських військ становила: 800 тис. особового складу; гармати і міномети – 11 900; танки і САУ – 1 400; бойові літаки – 477. Військам 1-го Українського фронту протистояли 4-та і 1-ша німецькі танкові армії, які підтримував 4-й повітряний флот Люфтваффе. Чисельний склад німецьких сил становив: особового складу – 500 тис.; гармати і міномети – 5 530; танки і САУ – 1 100; бойові літаки – 480.
1-му Українському фронтові належало силами трьох загальновійськових і двох танкових армій завдати удару в південному напрямку на ділянці Дубно, Шепетівка, Любар і розгромити німецько-фашистське угруповання в районі Кременець, Старокостянтинів, Тернопіль. А далі, забезпечивши себе з боку Львова, наступати на Чортків і відрізати ворожим військам шляхи відступу на захід у смузі на північ від р. Дністер. В остаточному вигляді план операції 1-го Українського фронту передбачав нанесення головного удару силами 13-ї, 60-ї та 1-ї гвардійської загальновійськових, 3-ї гвардійської та 4-ї танкових армій на південь у загальному напрямку на Тернопіль, Чортків. Допоміжні удари планувалося наносити силами 18-ї (на м. Хмільник) і 38-ї (у фланг уманському угрупованню німців) армії.
Хід бойових дій
Радянські війська ще на етапі підготовки Проскурівсько-Чернівецької операції звільнили декілька населених пунктів. Частинами 23-го стрілецького корпусу 26 лютого звільнено м. Шумськ, а 3 березня – м. Ямпіль (Хмельницької обл.). Після важкого поранення М. Ф. Ватутина, за наказом Й. В. Сталіна, 1 березня командування 1-им Українським фронтом прийняв Маршал Радянського Союзу Г. К. Жуков, який керував проведенням Проскурівско-Чернівецької операції. Наступ головного угруповання фронту – 60-ї та 1-ї гвардійської армій, при підтримці 2-ї повітряної армії – розпочався 4 березня після артилерійської підготовки. За перший день стрілецькі дивізії просунулись на 10-12 км, а введені в бій у смузі 60-ї армії 4-та і 3-тя гвардійська танкові армії, випередивши піхоту, проникли в глиб ворожої оборони на 25 км. Наступного дня частини 30-го стрілецького корпусу (командир – генерал-майор Г. С. Лазько) 1-ї гвардійської армії звільнили м. Острополь; частини 23-го і 18-го гвардійського стрілецьких корпусів звільнили від окупантів Ізяслав. У визволенні міста брали участь партизанські загони під командуванням І. О. Музалева і Г. К. Тимчука.
5 березня в напрямку м. Хмільник почала наступ 18-та армія. 6 березня з’єднання 4-го гвардійського танкового корпусу звільнили м. Збараж. Війська 1-ї гвардійської армії у взаємодії з частинами 7-го гвардійського танкового корпусу 3-ї гвардійської танкової армії й 11-го гвардійського танкового корпусу (командир – генерал-лейтенант А. Л. Гетьман, народився у с. Клепали Путивльського повіту Курської губернії, нині Буринський район Сумської обл.) 1-ї танкової армії, при підтримці 2-ї повітряної армії (командувач – генерал-полковник авіації С. А. Красовський), 9 березня звільнили м. Старокостянтинів.
10 березня, здолавши від 20 до 30 км, 18-та армія силами 22-го стрілецького корпусу оволоділа м. Хмільник, а 38-ма армія почала бої за визволення Вінниці й Жмеринки.
15 березня оперативна група 13-ї армії (генерал-лейтенант А. Л. Гетьман, генерал-майор С. А. Красовський, генерал-майор А. Л. Бондарєв) звільнила від окупантів м. Дубно.
19 березня з’єднання 13-ї армії звільнили м. Кременець силами 24-го стрілецького корпусу, а у взаємодії частин 1-го гвардійського кавалерійського та 25-го танкового корпусів від окупантів було звільнено м. Червоноармійськ. Частини і з’єднання 13-ї армії прорвали укріплення гітлерівців, пройшли з боями до 80 кілометрів і 20 березня наблизилися до передмістя м. Броди.
Продовжувала наступ і 38-ма армія: 20 березня частини і з’єднання 67-го стрілецького корпусу (командир – генерал-майор Д. І. Кисліцин) звільнили м. Жмеринка; а війська 74-го та 101-го (командир – генерал-лейтенант В. С. Голубовський) стрілецьких корпусів – м. Вінниця, продовжуючи розвивати наступ на захід і південний захід, також вийшли на підступи до м. Броди. Противник перевів у район м. Броди додаткові сили, які зайняли підготовлені рубежі оборони. Ворогу вдалося утримати м. Броди і призупинити просування радянських військ. 21 березня поновило наступ головне угруповання фронту, підсилене резервами Ставки і 1-ю танковою армією.
22 березня силами 8-го гвардійського механізованого корпусу (командир – генерал-майор І. Ф. Дрьомов) 1-ї танкової армії звільнили м. Теребовля. Спільними діями 22 березня війська 1-ї гвардійської та частини 3-ї гвардійської танкової армій здолали спротив ворога і наші війська глибоко охопили проскурівське угруповання із заходу.
23 березня війська 1-ї танкової армії звільнили від німецьких окупантів низку населених пунктів: силами 8-го гвардійського механізованого корпусу – м. Чортків; частинами 11-го гвардійського танкового корпусу – м. Борщів (знову був захоплений німцями 31 березня); у взаємодії двох корпусів – м. Копичинці. Наступного дня частини 8-го гвардійського механізованого корпусу звільнили міста Заліщики та Бучач, взаємодією частин і з’єднань 11-го стрілецького корпусу, який було передано з 1-ї гвардійської армії, 10-го гвардійського танкового корпусу 4-ї танкової армії та 11-го гвардійського танкового корпусу 1-ї танкової армії було звільнено м. Гусятин. Передовими частинами 1-ша танкова армія вийшла до р. Дністер і з ходу її форсувала. 25 березня частини 8-го гвардійського механізованого корпусу зайняли м. Городенку, а війська 74-го стрілецького корпусу 38-ї армії звільнили м. Бар.
Тривали наступальні дії радянських військ і в районі Проскурова. До кінця дня війська 107-го, 47-го (командир – генерал-майор І. С. Шмиго) стрілецьких корпусів 1-ї гвардійської армії та 52-го стрілецького корпусу 18-ї армії, при підтримці 2-ї повітряної армії, оволоділи важливим промисловим і культурним центром республіки – м. Проскурів (нині – м. Хмельницький).
26 березня силами 6-го гвардійського механізованого та 10-го гвардійського танкового корпусів 4-ї танкової армії, при підтримці 5-го штурмового авіаційного корпусу 2-ї повітряної армії, обласний центр – м. Кам’янець-Подільський − повністю було визволено від німецько-фашистських загарбників. Цього ж дня сили 11-го гвардійського танкового корпусу 1-ї танкової армії звільнили м. Заставна; війська 18-го гвардійського стрілецького корпусу 1-ї гвардійської армії – м. Монастириська; частинами 23-го стрілецького корпусу 60-ї армії – м. Підгайці.
1-ша танкова армія у високому темпі здолала межиріччя Дністра й Прута і наприкінці 25 березня оволоділа залізничною станцією Моши на північних підступах до м. Чернівці. 28 березня частини 11-го гвардійського танкового корпусу звільнили від загарбників м. Кіцмань, а частина сил 8-го гвардійського механізованого корпусу – м. Коломию. Спроба наших танкістів оволодіти мостом через р. Прут у Чернівцях, який противник замінував і обороняв потужною групою військ, виявилася безуспішною.
29 березня танкові частини 1-ї танкової армії форсували р. Прут і розпочали бої за визволення м. Чернівці. Противник поспіхом розпочав відхід на південь. Опівдні обласний центр України м. Чернівці було звільнено повністю від німецьких загарбників. У боях за місто було знищено понад 1500 і взято в полон 900 гітлерівців, захоплено великі трофеї, зокрема 14 навантажених ешелонів, 12 великих складів із продовольством, озброєнням і боєприпасами, кілька сотень автомашин, багато іншого військового майна.
Із втратою Чернівців німецьке командування позбулося ланки, що поєднувала війська, які діяли на північ та на південь від Карпат, а з виходом 30 березня правофлангових з’єднань 2-го Українського фронту до м. Хотин, вона опинилася в оточенні на північ від м. Кам’янець-Подільський. Втім, брак сил, особливо танків, не дозволив створити суцільний фронт внутрішнього кільця оточення, швидко розчленити і знищити угруповання противника. Для стримування прориву 1-го Українського фронту і зупинки його наступу, гітлерівське командування терміново перекинуло 1-шу угорську армію, а також війська з Франції (зокрема, 2-й танковий корпус СС), Данії й Югославії.
Незважаючи на контрдії німецьких військ, радянські з’єднання продовжували визволення Правобережної України: 31 березня частини 11-го гвардійського танкового корпусу звільнили низку міст – Вашківці, Вижниця, Герца, Косів, Новоселиця. З’єднання 13-ї армії 2 квітня звільнили від окупантів м. Берестечко (частини 27-го стрілецького корпусу (командир – генерал-майор П. М. Черокманов)) та м. Горохов (частини 76-го стрілецького корпусу).
У боях за м. Тернопіль відзначилися частини і з’єднання 60-ї армії: 15-го, 94-го стрілецьких та 4-го гвардійського танкового корпусів. Підтримку наземних військ здійснювали 5-й штурмовий, 5-й та 10-й (командир – генерал-майор авіації М. М. Головня) винищувальні авіаційні корпуси 2-ї повітряної армії, здійснивши близько 400 літако-вильотів. 17 квітня розгромом тернопільського гарнізону завершилась Проскурівсько-Чернівецька операція. Цього ж дня Ставка наказала військам 1-го Українського фронту перейти до оборони на рубежі західніше Торчин – Броди – східніше Бучач – Станіслав – Надвірна і далі вздовж кордону з Чехословаччиною і Румунією.
Результати операції
У результаті Проскурівсько-Чернівецької операції війська 1-го Українського фронту просунулися на 80-350 км, завдали поразки 1-й і 4-й німецьким танковим арміям, звільнили 57 міст і містечок, 11 залізничних вузлів. Сили Вермахту втратили понад 50 % особового складу (209 600 осіб загинуло, 31 938 потрапили в полон) і значну частину бойової техніки (1 610 танків і САУ; 978 бронетранспортерів і бронемашин; 4 693 гармат; 2 477 мінометів; 53 987 автомобілів та тягачів; 333 літаки). Проскурівсько-Чернівецька операція за кількістю військ противника, які потрапили в оточення, не має аналогів у батальній історії України. Проте акцент на цей факт ніколи не робився, оскільки через помилки командування, передусім Маршала Радянського Союзу Г. К. Жукова, успіху в ліквідації оточеного угруповання досягти не вдалось. 1-й Український фронт втратив 161 167 осіб, з них: убитими − 36 699; пораненими − 116 420; зникло безвісти − 8 048. Червона армія розколола стратегічний фронт німецьких, румунських та угорських військ. Противник залишився без основних комунікацій. Усе це стало передумовою організації наступу на львівському напрямку і повного вигнання окупантів за межі України.
