Війна змінюється кожні чотири місяці Боєць «Кібер» є пілотом БПЛА ACS-3. Цей апарат може літати до 16 годин. — Сам комплекс називається…
Сьогодні в Україні — День вшанування учасників бойових дій на території інших держав. Це одна із небагатьох пам’ятних дат, яка залишається в нас спільною із росією та білоруссю.
35 років тому, 15 лютого 1989 року, останній радянський солдат залишив афганську землю — війна була програна. Населення срср від початку не розуміло для чого була та війна, майже 10 років страждало і вивід військ сприйняло з полегшенням. Такою тоді була об’єктивна реальність.
Чимало ветеранів радянсько-афганської війни ще в 2014 році стали на захист України і сьогодні віддано боронять рідну землю від російських окупантів. Вони добре пам’ятають скільки болю і втрат принесла тоді ця безглузда війна поневоленому російсько-радянською імперією українському народові.
Не складно здогадатися, що «за порєбріком» сприйняття цієї дати діаметрально протилежне. У них з цього приводу черговий напад «побєдобєсія». З нагоди 35-річчя виводу радянських військ із Афганістану російська пропаганда розганяє тезу, що буцімто «рф не програла в Афганістані та буде переможцем у сво».
Радянська пропаганда також упродовж 10 років розповідала, що у них «всьо ідьот по-плану». Насправді все було не так. І, можливо, не так, як хочеться кремлівським пропагандистам, усе в сьогоднішній росії?
Афганська війна, як відомо, була останньою з великих імперських авантюр радянського союзу.
Як добре відомо з історії, кожна подібна «закордонна» авантюра, якщо вона не приносила блискавичного успіху, призводила до скинення влади. Але як швидко це відбувалося?
На момент початку радянського вторгнення в Афганістан в радянському цк брежнєву було 73 роки, черненку — 68, андропову — 65, устинову — 71, косигіну — 75, суслову — 77 років. Від початку було зрозуміло, що вся ця затія неефективна і приречена на провал. Уже навесні 1981 року почалися розмови про необхідність виводу військ з Афганістану.
Але «Афган» був у певному сенсі екзистенційним для срср.
Попри непопулярність війни і, що за той час в срср померло аж три генсеки, радянське керівництво визнало невдачу свого імперського проєкту лише на десятому році вторгнення.
путін і його пристаркувата маразматична кліка нині буквально у всьому мавпують радянську. Віковий склад російського «цк», яке теж уже два десятиліття при владі, зараз такий: путіну буде 72, шойгу — 69, патрушеву — 73, бортникову — 73, лаврову — 74, матвієнко — 75 років.
Війна в Україні стала екзистенційною для кремлівського вождя та його оточення.
Так, вона закінчиться. Найбільш риторичне питання — коли?
Війна з Україною вже майже 10 років існує «фоном» для росіян. Значна частина країни, що називається росією, не хоче нічого знати про війну, як і про те, що робить російська влада взагалі.
І той факт, що в цій війні немає жодних успіхів, насправді тільки посилює загальну байдужість. Але це також свідчить про те, що поки путін та його злочинці-прихвостні керуватимуть росією, він буде робити все, що завгодно. І навряд чи захоче виводити війська.
Окрім того, через постійне посилення репресій, у росіян є страх, цілком умотивований, перед владою і навряд чи «громадянське суспільство» почне там на владу тиснути. На це сподіватися не варто.
У пізньому срср не було такого страху і промивання мізків, як є в сучасній росії. Саме тому в 1980-х неозброєним оком було помітно невдоволення війною. Коли почалася перебудова і «гласність», тільки лінивий не висловлював свою думку про «Афган». І рідко коли ця думка була в унісон офіційній пропаганді.
Підсилювали невдоволення типові надгробки із зображеннями молодих людей у військовій формі на багатьох цвинтарях без інформації про обставини їх загибелі. Адже офіційних даних про втрати радянської армії не було взагалі. Навіть сьогодні різні джерела наводять цифри, що відрізняються в кілька разів.
Сьогодні росіяни також не говорять про свої втрати. Але, приміром, у Башкортостані підрахували, що за два роки війни в Україні загинуло в 10 разів більше військовослужбовців із одного тільки Салаватського району республіки, ніж за 10 років війни в Афганістані.
Коли виводили війська з Афганістану, в армії розуміли, що це лише початок подальших процесів. російські війська з України також рано чи пізно доведеться виводити. Тому зараз росіяни так відчайдушно тримаються за вже захоплені території і намагаються бодай потрошку відкушувати ще, щоб зберігати ілюзію «успішності сво», яка, зі зрозумілих причин, була приречена від самого початку.
Минулого року бунт прігожина показав, що путінська росія — це бутафорія, за якою ніхто в рф не буде шкодувати. І це дає надію. Адже у випадку повторення подібної кризи — ця система не витримає.
Також хочеться вірити, що, як і наприкінці 1980-х, на нижчих рівнях російського суспільства є певна критична маса людей, які інакше дивляться на нинішню реальність і готові будуть відмивати кров з російського прапора…
