Досі навколо станції існує 30-кілометрова зона відчуження. Унаслідок аварії близько 5 млн гектарів земель виведено із сільськогосподарського користування. Досі людство стикається з наслідками цієї аварії….
Нікопольсько-Криворізька операція (30 січня – 29 лютого 1944 р.) – наступальна операція військ 3-го і 4-го Українських фронтів з метою розгрому нікопольсько-криворізького угруповання німецьких військ, ліквідації їхнього Нікопольського плацдарму на Дніпрі та визволення важливих промислових центрів – Нікополя і Кривого Рогу.
Німецькі війська закріпилися на плацдармі в районі Нікополя. Командування Вермахту прагнуло за всяку ціну утримати важливі для Німеччини залізорудний басейн і Нікопольський плацдарм, розраховуючи ударом с цього плацдарму у південному напрямку відновити сухопутні комунікації 17-ї армії, врятувати її від розгрому і зберегти за собою Крим. Німецькі війська на Нікопольському плацдармі створили потужну оборону. Плацдарм утримувало велике угруповання військ у складі двадцяти дивізій 6-ї армії. Задум Ставки Верховного головнокомандувача провідну роль в операції визначав 3-му Українському фронтові. Його основні сили (46-та і 8-ма гвардійські армії, 4-й гвардійський механізований корпус) мали ударом з району Володимирівки на Апостолове вийти до р. Дніпро, в тил німецьким військам, що обороняли Нікопольський плацдарм, і, у взаємодії з військами 4-го Українського фронту, оточити й знищити їх.
Фланговим арміям фронту – 37-й і 6-й – визначалося завдавати допоміжних ударів. Авіаційну підтримку наступу та прикриття військ фронту здійснювала 17-та повітряна армія. Військам 4-го Українського фронту (3-тя гвардійська, 5-та ударна, 28-ма і 8-ма повітряна армії) визначалося завдання сприяти 3-му Українському фронту в розгромі нікопольського угруповання Вермахту. Утримувала район Кривого Рогу й Нікополя 6-та німецька армія (командувач — генерал-полковник К.-А. Холлідт, (нім. – Karl-Adolf Hollidt)) у складі 20 дивізій, зокрема трьох танкових, однієї моторизованої, підсилених великою кількістю артилерії, танків та інших частин і підрозділів забезпечення.
Співвідношення сил
Радянські війська переважали противника чисельністю особового складу – 705 тис. осіб проти 540 тис., гармат і мінометів – 8 048 проти 6 420 одиниць, бойових літаків – 1 200 проти 560; однак поступалися щодо кількості танків – 390 проти 480.
На рубежі оборони нікопольсько-криворізького виступу німці провели значні фортифікаційні роботи, належним способом облаштовані лінії оборони ключових стратегічних висот та населених пунктів, створені мінні поля, дротові загородження, вогняні артилерійські пастки. Оборону німці вели методом організації опорних пунктів із застосуванням широкого маневрування резервними силами, користуючись прикриттям ландшафту, а також були сформовані «пожежні» мобільні ударні частини, які вводили в дію на місцях прориву оборони.
Перебіг бойових дій
Наступ військ 3-го Українського фронту (командувач – генерал армії Р. Я. Малиновський, народився у м. Одеса) розпочався зранку 30 січня на напрямках допоміжних ударів. Німецьке командування сприйняло допоміжний удар 37-ї армії (командувач – генерал-лейтенант М. М. Шарохін) за початок наступу головних сил, де найбільшого успіху досяг 82-й стрілецький корпус (командир – генерал-майор П. Г. Кузнєцов), який, завдаючи ударів у районі Веселі Терни, прорвав оборону ворога на восьмикілометровій ділянці й просунувся вперед на 3–4 км. І на цій ділянці німці ввели до бою дві танкові дивізії, що були в розпорядженні командування 6-ї армії. Це значно полегшило радянським військам здійснити прорив ворожої оборони на головному напрямку, де 31січня перейшли в наступ війська 46-ї (командувач – генерал-лейтенант В. В. Глаголєв) і 8-ї гвардійської (командувач – гвардії генерал-полковник В. І. Чуйков) армій. Наступного дня у смузі 8-ї гвардійської армії у прорив був введений 4-й гвардійський механізований корпус (командир – генерал-лейтенант Т. І. Танасчишин, народився у с. Яришів, нині – Могилів-Подільського району Вінницької обл.).
Німецьке командування, зрозумівши свою помилку, здійснило передислокацію в район прориву танкові дивізії. Однак, їх запізнілі контратаки не змогли зупинити наступ головного угруповання 3-го Українського фронту. Успішно розвивали наступ і війська 46-ї армії. Увесь фронт прийшов у рух. Незважаючи на погані погодні умови, радянські війська просувалися вперед: на ділянці Апостолове – Перевізьке були розбиті дві дивізії противника, у районі Марганця, Нікополя, Чумаків, Чкалового потрапили у напівоточення п’ять ворожих дивізій. Перед військами постали два завдання: узяти під контроль шляхи відходу гітлерівців з району Нікополя на захід і оволодіти м. Нікополь.
У ніч на 5 лютого біля селища Апостолове з’єдналися фланги 46-ї та 8-ї гвардійської армій. А вдень з’єднання 31-го (командир – генерал-лейтенант О. І. Утвенко, народився у с. Дивін, Київської губернії, нині – Коростишевського району Житомирської обл.) гвардійського стрілецького корпусу оволоділи залізничним вузлом Апостолове. Цього ж дня силами 66-го стрілецького корпусу (командир – генерал-майор Д. А. Купріянов) було визволено м. Марганець. Із втратою Апостолового 6-та німецька армія втратила основну свою базу постачання і була розсічена на дві частини.
Наступ на Нікопольському плацдармі
З району Апостолового війська 46-ї армії продовжили розвивати наступ на захід до р. Інгулець, а 8-ма гвардійська армія у взаємодії з 4-м гвардійським механізованим корпусом прагнули вийти до р. Дніпро, щоб відрізати і знищити нікопольське угруповання противника. На плацдармі зосереджувалися нацистські та румунські шість піхотних, дві танкові та дві гірськострілецькі дивізії 6-ї армії групи армій «А», які на 60% були укомплектовані новою технікою – танками «Тигр», «Пантера», штурмовими гарматами «Фердинанд».
У наступ проти німецького угруповання на Нікопольському плацдармі війська 4-го Українського фронту (командувач – генерал армії Ф. І. Толбухін) перейшли 31 січня. До 8 січня війська двох фронтів – 6-ї (командувач – генерал-лейтенант І. Т. Шльомін) та 3-ї гвардійської армій (командувач – генерал-лейтенант Д. Д. Лелюшенко) звільнили плацдарм від німецьких військ. А 8 лютого з’єднання 66-го, 32-го (командир – генерал-майор Д. С. Жеребін) та 34-го гвардійського (командир – генерал-лейтенант Д. І. Рябишев) стрілецьких корпусів за підтримки 1-го змішаного авіаційного корпусу (командир – генерал-майор авіації В. І. Шевченко) 17-ї повітряної армії, увійшли до м. Нікополь.
Загроза втрати шляхів відходу змусила німецьке командування поспіхом відводити свої війська з Нікопольського плацдарму та з району Марганця. Щоб зупинити наступ радянських військ і утримати для відведення своїх частин коридор вздовж правого берега Дніпра, німецьке командування 11 лютого завдало потужного контрудару у фланг 46-ї армії – головного угруповання 3-го Українського фронту – у напрямку Апостолового, зібравши в кулак до 12 дивізій. Противникові ціною величезних втрат вдалося уникнути оточення і відійти на захід. І хоча контрудар німецьких дивізій вдалося відбити, просування військ 3-го Українського фронту до р. Дніпро було затримано. Вони не змогли закрити коридор і завершити оточення з’єднань 6-ї німецької армії, що відходила від Дніпра. Втім, ворог зазнав великої поразки: чотири дивізії повністю втратили своє важке озброєння, автотранспорт і значну частину живої сили; з дванадцяти німецьких дивізій, зокрема – трьох танкових, через великі втрати були створені бойові групи. Перед військами 4-го Українського фронту стояло завдання знищити ворога на Нікопольському плацдармі й надати підтримку 3-му Українському фронтові.
Наступ на Криворізькому напрямку
17 лютого війська 3-го Українського фронту відновили наступ на Криворізькому напрямку: однією частиною сил вони вийшли на р. Інгулець, а другою – на південний схід до р. Дніпро, перекривши шлях відступу і можливість з’єднатися зі своїми частинами ворожому угрупованню у складі п’яти дивізій. Війська 4-го Українського фронту, перейшовши у наступ, зламали оборону противника на Нікопольському плацдармі, розчленували угруповання на частини й розгромили сім дивізій.
Після розгрому ворожих дивізій у районі Нікополя війська 3-го Українського фронту приступили до ліквідації криворізького угруповання ворога. Удар у цьому напрямку завдавали з двох боків – північного сходу й південного сходу. На цій ділянці ворог сконцентрував великі сили – п’ять піхотних і дві танкові дивізії. Контратакуючи радянські війська, він одночасно створив укріплення навколо Кривого Рогу. Стрімким натиском з різних напрямків з’єднання 82-го, 6-го гвардійського (командир – генерал-майор Г. П. Котов), 34-го (командир –генерал-майор І. С. Кособуцький) стрілецьких корпусів, за підтримки 9-го (командир – генерал-майор авіації О. В. Толстиков) та 1-го змішаних авіаційних корпусів, зламали опір противника на околицях міста й протягом 22–24 лютого визволили великий промисловий центр України – м. Кривий Ріг, а разом з ним і весь район криворізьких рудників.
Результати операції
У результаті Нікопольсько-Криворізької операції війська 3-го і 4-го Українських фронтів у тісній взаємодії розгромили нікопольсько-криворізьке угруповання ворога, завдавши тяжкої поразки 6-й німецькій армії. Ворог втратив понад 35 тис. солдатів і офіцерів загиблими, 4 тис. осіб потрапили в полон, п’ятнадцять ворожих дивізій (11 піхотних, 3 танкові й 1 моторизована) було розгромлено. Радянські війська захопили й знищили понад 1 400 гармат, 450 мінометів, близько 300 танків і самохідних гармат, велику кількість автомашин, різного військового майна та бойової техніки. Були визволені важливі райони марганцевих і залізорудних родовищ, були створені сприятливі умови для визволення Криму та подальшого розвитку наступу радянських військ на Миколаївсько-Одеському напрямку.
