Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
Тероборонець на позивний «Шева» до квітня 2022 року не мав жодного стосунку до війська. Усе життя він працював на газовій установці. Але вже за місяць після російського вторгнення став на захист рідного міста і країни.
У розмові з АрміяInform він розповідає, як зустрічав російських десантників, чим здивували м’ясні штурми та як ворог кидає в бій курсантів.
— Військового досвіду до весни 2022 року я взагалі не мав, оскільки в сумбурні 90-ті минулого століття будь-яка військова служба, строкова або за контрактом, не вважалася чимось престижним. Навіть навпаки, український однострій тоді був ознакою невдахи, — розмірковує боєць.
Але у 2018 році, коли війна все ще палала на сході країни, «Шева» почав відвідувати військові збори, які відбувалися на Харківщині, керуючись принципом: «хочеш миру — готуйся до війни». Згодом став резервістом батальйону тероборони рідного міста.
— Я до останнього не думав, що росіяни підуть великою навалою на нас. Ну повинен же бути якийсь здоровий глузд! Але 24 лютого 2022 року прийшов син і каже: «тату, почалося», — розповідає він.
І навіть тоді, ділиться чоловік, не було повного усвідомлення того, що відбувається: це змінила російська ракета, яка прилетіла якраз на газове родовище, де він працював — за 80 км від Краснограда.
13 квітня 2022-го чоловік одягнув український однострій, а вже за кілька тижнів його підрозділ потрапив під Барвінкове, поряд з яким точилися бої. Тут, на другій лінії оборони, вони готувалися зустріти російських десантників.
— Це таке дивне відчуття, — згадує український військовослужбовець, — тобі дуже страшно, адже ти розумієш, що таке російський десант, а в тебе проти нього немає жодного воєнного досвіду. Але в той же час так і кортить вступити в бій — показати москалям, що таке наша мотивація! І всі ми чомусь були впевнені в нашому успіху… — ділиться спогадами боєць.
Того разу вищі сили відвели «Шеву» і його побратимів від зустрічі з ворогом, давши час підготуватися до пекла боїв на Донеччині.
Наказ висуватися на Бахмутський напрямок підрозділ отримав 26 листопада. Завданням було тримати позиції поблизу селища Червона Гора, що за 8 км від Бахмута.
— Ми обладнали позиції в крайніх забудовах селища, за 250 метрів від річки. Орки прекрасно розуміли, де ми. Хто по нас тільки не працював! І снайпери, і артилерія — прильоти кожні 5–10 секунд, і міномети, і БПЛА, — каже «Шева».
Чоловік згадує, що багатоповерхівка, де був розташований КСП, просто перетворилася на решето: щоразу виїжджав ворожий танк і бив доти, доки не з’являлася чергова дірка в стіні.
Але найдивнішим на той момент явищем для українських бійців стала піхота окупантів. Це вже нині є відомим вираз «м’ясні штурми». А тоді така поведінка окупантів викликала лише подив.
— Оці м’ясні штурми відбувалися переважно вночі. Спочатку тривала артпідготовка, а потім лізли їхні піхотинці — іноді штурм починався ще до того, як останній орківський снаряд досягав цілі. Скільки ми їх поклали! Ми їх вбиваємо, ранимо, вони кричать від болю — і все одно лізуть. По тілах своїх же побратимів, іноді ще живих. Поле бою просто перетворювалося на криваву бійню, — згадує тероборонець.
Він зазначає, що хоча і не довіряє версії про те, що росіяни перед такими штурмами приймають наркотики, але інакше як впливом невідомих речовин такі дії ворога пояснити не може.
— Ну не може людина так поводитися, адже всім нормальним істотам притаманна така емоція як страх або інстинкт самозбереження. У цьому випадку він був відсутній, — уточнює боєць.
На Донеччині батальйон ТрО пробув близько трьох місяців. Після запеклих боїв з російськими загарбниками підрозділ перекинули на Харківський напрямок. Нині тероборонці захищають державний кордон з країною-агресоркою.
«Шева» ділиться, що ворог вже не поспішає сунутися на землі Слобожанщини, звідки з ганьбою тікав під натиском українських підрозділів приблизно 15 місяців тому. Але в той же час російські терористи не втрачають будь-якої можливості дошкуляти нашим захисникам.
— Розвідка доповідає, що нашу ділянку московити використовують як полігон для навчань курсантів… По наших позиціях з російської території часто працюють міномети, артилерія, ударні дрони. Бувало таке, що танк випускав до 40 снарядів за день, — розповідає він.
За словами захисника, іноді ДРГ роблять спроби пробити українську оборону, але вглиб заходити їм не вдається: «Ми завжди насторожі і однозначно не допустимо повторення 24 лютого 2022 року…»
