«Вже сама постава генерала Грекова вказувала, що маємо перед собою вояка з крови й кости, з його бистрого зору й високого чола промовляла ініціятива, бистрий…
2001 року почесне найменування «імені князя Данила Галицького» отримала одна з бригад Збройних Сил України. 2017 року її назву було змінено, і тепер вона носить ім’я короля Данила, а неофіційно її навіть називають королівською. Про те, чому науковці та військові відмовились від іменування Данила Романовича князем Данилом Галицьким на користь позначення його як короля Данила, кореспонденту АрміяInform розповів доктор історичних наук, старший науковий співробітник Інституту археографії та джерелознавства імені Михайла Грушевського Національної Академії Наук Олександр Головко.
— Навіщо було перейменовувати бригаду ЗСУ, названу на честь князя Данила Галицького? Йдеться ж бо про одного і того ж історичного діяча — правителя Русі з династії Рюриковичів Данила Романовича. Однак раніше його було прийнято називати князем Данилом Галицьким, а нині — королем Данилом. Чому відбулися ці зміни?
— Данило Романович був князем більшу частину свого життя. Він народився 1201 року, став князем 1205 року, а помер у 1264-му. Титул «князь» був на Русі доволі поважним і цілком самодостатнім. Однак князів було багато, що ускладнювало міжкнязівські відносини, в яких номінально всі були рівними між собою. Натомість у Західній Європі практично в кожній державі над усіма тамтешніми герцогами, графами, баронами стояв один король. Це робило позицію короля у владній ієрархії унікальною, тому підкреслювати унікальність статусу Данила Романовича в контексті української історії цілком доречно.
Данило Романович — король Русі, а не лише Галичини і Волині
Ба більше, Данило Романович був першим на Русі правителем з династії Рюриковичів, який мав титул короля Русі. Це означає, що король Данило вважався правителем не лише Галичини і Волині, а всієї Русі, і номінально вивищувався над усіма руськими князями. Не випадково того самого року, коли коронувався Данило Романович, корону прийняв також ще один авторитетний тогочасний володар — князь Литви Міндовг, творець Литовської держави. Титул короля так само підіймав його над усіма іншими владарями балтійських народів.
— Тобто Данила Галицького правильно іменувати саме королем з огляду на найвищий отриманий ним владний титул…
— Акцентувати на належності Данила до Галича чи Галичини також не варто. Коректніше називати його князем Данилом Романовичем чи королем Данилом, а не Данилом Галицьким. Науковці відмовились від використання означення «Галицький», оскільки воно суттєво викривляє реальність. Насправді Галич ніколи не відігравав значної ролі в життя князя і короля Данила. Його дійсно коронували князем у Галичі 1205 року, однак потому його родина швидко втратила місто. У майбутньому також, навіть повернувши собі батьківський спадок князя Романа, Данило був у Галичі нечастим гостем.
Називати Данила Романовича «Галицьким» — історично некоректно
Галич узагалі відігравав у житті Данила Романовича радше негативну, ніж позитивну роль. Місцеві бояри спричиняли князю багато клопотів, тож, коли 1241 року він повернувся із заслання, то переніс столицю з Галича до Холма — нині це місто Хелм на сході сучасної Польщі. Тож, фактично держава, якою він правив, мала столицею не Галич, а Холм. Саме з огляду на це науковці нині відмовились іменувати Данила Романовича «Галицьким».
— Однак можна сказати, що і називати Данила Романовича королем так само було не прийнято. Чому історики доволі довго називали його не королем, а саме князем? Поза будь-яким сумнівом, коронація була важливою історичною подією — то чому нею нехтували?
— Довший час у радянській історіографії існувала точка зору, що коронація Данила в Дорогочині була фіктивною, несправжньою, не мала жодних довготривалих наслідків. Існувало певне негласне уявлення про те, що в історії України не може бути чогось кращого, довершенішого, важливішого, ніж було в історії росії. Негласно вважалось, що якщо в росії королів не було, то і в Україні їх також не повинно було існувати.
У радянській історіографії применшували значення королівського титулу Данила Романовича
Оскільки ж заперечити факт коронації було неможливо — джерела чітко про нього свідчать, то значення отримання князем Данилом королівського титулу всіляко применшували. Стверджувалось, що то була фальшива коронація, такий собі обман з боку Папи Римського, який не мав жодного реального значення. Натомість це було зовсім не так — подію помітили на міжнародній арені, й до смерті Данило Романович титулувався королем Русі.
— Одним із аргументів, який дозволяв применшувати значення коронації князя Данила королівським вінцем, було те, що фактично його держава була залежна від Монгольської імперії, платила хану Батию данину. Хіба може за таких умов йтися про незалежне королівство?
— Щодо ситуації на Галичині й Волині, слід зауважити, що то був час найвищого розквіту князівства. До того Галицька та Волинська землі надзвичайно потерпали від міжкнязівських усобиць і боярської сваволі, від частих нападів поляків, угорців, литовців, ятвягів, половців. Після монгольської навали ситуація суттєво змінилась — держава Данила Романовича посилилась, утвердилась у своїх кордонах, відбила напади ворогів. Значно укріпилась влада самого князя, який упокорив бояр.
Держава Данила Романовича залежала від монголів лише формально
При цьому, на відміну багатьох інших реально підвладних Монгольській імперії князівств, держава Данила Романовича зберігала фактичну незалежність — монголи не втручались в її внутрішні справи. Особливої могутності князь досяг після знаменитої битви під Ярославом 1245 року і вдалої дипломатичної місії в Сарай до хана Бату. Після цього Данило Романович стає фактично самостійним правителем за формальної і значною мірою символічної залежності від Монгольської імперії. До речі, після перемоги під Ярославом і встановлення добрих стосунків з монголами, до Данила Романовича почали з великою повагою ставитись на Заході, що стало важливою передумовою коронації.
— Ще один аргумент, яким можна спробувати підважити значущість коронації князя Данила Романовича, — місце проведення церемонії. Вона відбулась не у княжій столиці Холмі, а в провінційному Дорогочині. Чому обрали саме це місто?
— Це пояснюється досить просто — подіями, які відбувались 1253 року. Тоді Данило Романович саме повернувся з Європи, де був у військовому поході, втрутившись у боротьбу за спадок Бабенбергів. Після смерті австрійсько-штірійського герцога Фрідріха ІІ, князя Данила дуже зацікавила австрійська спадщина. У Кракові до Данила звернувся легат Папи Римського Інокентія IV абат Опізо з пропозицією про переговори щодо коронації.
Данило Романович спочатку відмовив, пославшись на те, що не може вести такі значущі переговори, перебуваючи в чужій державі. Потім вони прибули в Холм, де також не дійшли згоди. Зрештою церемонія відбулась у Дорогичині, де Данило готувався до походу проти ятвягів. Сталось це наприкінці 1253 року, вірогідно, 25 грудня — на Різдво Христове.
Коронація відбулась там, де було зручно Данилові Романовичу
Отже, коронація стала підсумком тривалих переговорів і відбулась саме там, де це було зручно Данилові Романовичу. До того ж коронації далеко не завжди відбувалися винятково у столичних містах і в інших європейських країнах. Достатньо згадати, що коронація французьких королів традиційно відбувалась не в Парижі, а в Реймсі — місті, де прийняв хрещення перший французький король Хлодвіг.
— Наскільки набуття королівського титулу змінило ставлення до Данила Романовича як з боку сусідів, так і з боку підданців?
— У літописах ми бачимо надзвичайно шанобливе ставлення до Данила Романовича як до правителя і постійну увагу до того факту, що він мав королівський титул. Його нащадки і спадкоємці також всіляко підкреслювали, що є синами чи внуками короля Данила. Тому можна сказати, що титул короля був дуже вагомим і авторитетним у державі Данила Романовича і його наступників.
Короля Данила шанобливо сприймали на міжнародній арені
На міжнародній арені королівський титул Данила так само значно посилив позиції правителя Галичини та Волині. У католицькому світі монархи сусідніх країн сприймали його як рівного серед рівних і з повагою ставились до підвладної Данилові держави, яка, до того ж, мала потужний військовий потенціал.
— Саме про це я й хотів спитати на завершення нашої розмови. Не викликає сумнівів, що король Данило Романович був видатним державцем, королем Русі. Однак оскільки його ім’я носить одна з бригад ЗСУ, то варто спитати, чи був він видатним полководцем, воєначальником?
— Королю Данилу Романовичу доводилось воювати все його життя, тому військових подій, до яких він причетний, дуже багато. Перша велика битва, в якій йому випало брати участь — це битва на Калці 1223 року. Важливою стала битва під Дорогичином 1238 року. І, зрештою, найуспішнішою битвою, в якій князь Данило командував військами — це битва під Ярославом 1245 року. Важливими були походи проти ятвягів, литовців, прусів.
Найбільші військові здобутки короля Данила — успішна кампанія проти Куремси і вдала військова реформа
Найбільший же військовий успіх Данила Романовича — це переможна кампанія 1252–1255 років проти татарського темника Куремси — намісника Монгольської імперії на Правобережжі України. Тоді війську короля Данила вдалося звільнити від татар землі вздовж Південного Бугу, Случі та Тетеріва, повернути волинські міста. Успіх у боротьбі проти Куремси можна вважати знаковим прикладом системної воєнної кампанії, яка завершилась повним успіхом і перемогою. Зауважу, що воювати проти темника Данило наважився, попри можливу негативну реакцію з боку хана Бату, що свідчить як про вже згадану політичну незалежність, так і про впевненість у власних силах.
читайте також:
Король Данило — досвідчений професійний військовий, який брав участь у багатьох битвах і походах. Назвати його геніальним полководцем навряд чи можна, однак його заслуги полягають насамперед у реалізації послідовної державної політики у військовій сфері. Зокрема, на високу оцінку заслуговує здійснена Данилом Романовичем військова реформа, завдяки якій вдалося створити потужне боєздатне військо.
