Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
16 грудня у Міжнародному центрі культури і мистецтва («Жовтневий палац») всесвітньо відомий український піаніст-віртуоз та композитор Євген Хмара у супроводі естрадно-симфонічного оркестру Заслуженого Академічного ансамблю пісні і танцю ЗСУ під керівництвом заслуженого діяча мистецтв України Дмитра Антонюка презентуватиме нову програму інструментальної музика, яка руйнує стереотипи і вражає світ.
Понад 40 музикантів зберуться на одній сцені, аби глядачі почули музику, створену композитором під час широкомасштабної війни росії проти України. Музика, що зцілює та надихає на Перемогу — під таким гаслом відбудуться два концерти о 15.00 і 19.00.
З піаністом-віртуозом, автором унікального проєкту музикотерапії для українських військовослужбовців зустрівся кореспондент АрміяInform.
— Євгене, перш ніж ми поговоримо про співпрацю з військовими музикантами, хотілося б почути, як змінилась Ваша творчість з лютого минулого року.
— Складне питання і водночас цікаве. Скажу так: прийшло найбільше усвідомлення за все моє прожите життя, що музика потрібна, як ніколи. В цьому своєрідний парадокс. У перші години широкомасштабної війни ти ставиш собі питання: чи будеш взагалі ще коли-небудь музикантом? А через пару годин ти усвідомлюєш, що без музики насправді — нікуди.
Той біль, який огорнув мене з початку рашистської навали, трансформувався через музику в необхідність творити. Я зрозумів, що саме музика може стати у важку годину і знеболювальним «препаратом», і психологічною допомогою, і навіть зброєю. 24-го лютого о 10 ранку я вийшов у соціальних мережах в прямий ефір і спостерігав, як багато людей дивились цей ефір і слухали музику, яка хоч на якусь мить відвертала їх від страшних бомбардувань і негативу. Відтоді я почав багато їздити країною і давати благодійні концерти.
В одному з перших я грав для маріупольських переселенців у Львівській області. Виступав на вокзалах, в бомбосховищах і бачив, якою потужною силою володіє музика. Що цікаво, музика, яка написана мною під час війни, здебільшого світла, атмосферна, сповнена доброти. В мене зовсім не було агресії.
— Вашими глядачами і слухачами були й військові?
— Відверто скажу, що за 2022 рік я дав стільки великих і малих концертів, скільки в мене, мабуть, не було до того за всю концертну діяльність. Це були полігони, лісосмуги, навчальні центри, казарми, намети, підвали…
Якось приїхали на великий полігон виступати перед військовослужбовцями і тут оголосили повітряну тривогу. Ми перечекали і лише після того дали концерт. А через кілька днів дізнались, що місце, де ми давали концерт, ворог обстріляв ракетами. Дякувати Богу, обійшлося без жертв. Але я не припиняв своїх виступів перед військовими, а кількість концертів, великих і малих, мене просто вражала. Але я мусив грати, знаючи, що своєю музикою я створюю для них настрій і особливу переможну атмосферу.
Згодом Міністерство культури дало мені дозвіл на виступи за кордоном, під час яких я міг донатити кошти для ЗСУ. Гроші, зібрані під час концертів, йшли й у фонд United24 та напряму у фонд підтримки ЗСУ. Ну, наприклад, після виступу оголошувалось, що зібрано 30 тисяч євро, і прямо зі сцени на конкретний рахунок вони відправлялись.
— Сьогодні в лікувальну установу Ви приїхали підтримати поранених воїнів і лікарів зі своїм роялем. Але ж в поле рояль не повезеш?
— Так склалося, що я не скрипаль (усміхається). Іноді про це жалкую, бо було б простіше переміщатися. Але, якщо серйозно, то куди це можливо, я намагаюсь доставити свій білий рояль. Був випадок, наприклад, коли ми рояль витягували навіть на вершину Альп. Та здебільшого в поїздку до військових беру компактне цифрове піаніно.
— З чого почалася Ваша співпраця з колективом Ансамблю пісні і танцю ЗСУ?
— Звісно із знайомства з художнім керівником та головним диригентом Дмитром Антонюком. Пам’ятаю, що це відбулось під час музичного шоу компанії Magic Box «Битва Оркестрів». Здається, тоді військові музиканти «билися» з Національним академічним оркестром народних інструментів Віктора Гуцала. Відтоді Дмитро Жанович став моїм справжнім і вірним другом, чим я безмежно пишаюся.
Розумієте, є вселенські правила, як то швидкість світла — фундаментальна фізична стала, є сила тяжіння тощо. Це закони. Ось за такими законами живе і творить ця напрочуд талановита і харизматична людина. Спілкування з Антонюком — це максимальний комфорт співпраці і все що ми робимо разом з колективом, який він очолює — це СОТВОРІННЯ.
— Пам’ятаєте перший спільний концерт?
— Звичайно. Це було 2018 року в Національному палаці мистецтв «Україна». Потім була Львівська опера, двічі «Жовтневий палац» і ще, і ще і не можемо зупинитись до сьогодні (усміхається). Тож на 16 грудня готуємо одразу два концерти на підтримку Збройних Сил України, які відбудуться в «Жовтневому». По факту у нас буде уже на рахунку 8 спільних шоу.
Співпраця не обмежується лише спільними виступами, а й написанням моєї музики. Приміром, мій новий альбом створюється разом з Дмитром Жановичем. Дуже багато співпраці, різноманітних експериментів і я щасливий рухатись разом з ним, разом з колективом, який він очолює.
— Чим Вам імпонують саме військові музиканти?
— Високий професіоналізм і працелюбність — це те, що я ціную в них найбільше. Повірте, в цьому колективі немає випадкових людей. Вони патріоти свого ансамблю і дорожать місцем роботи. Це видно, як кажуть, неозброєним оком. Ці талановиті люди нічим не поступаються, скажімо, музикантам Лондонського симфонічного оркестру. Я знаю, про що кажу.
Ми, українці, насправді можемо дивувати світ. Дехто вважав, що ми впадемо на третю добу перед рашистами. А ми вистояли і даємо відсіч. Так само мало хто очікує, що військовий оркестр може так звучати, як він потужно звучить сьогодні.
— У Вас троє маленьких діток. Не було бажання відправити їх десь у безпечне місце за кордон?
— Ні. Ми з дружиною Дариною ухвалили рішення залишатися в Україні. І в липні минулого року під час війни у нас з`явився на світ синочок.
Коли я виїжджаю за кордон, то не в особистих цілях. Я представляю мистецтво нашої країни. Повторюсь, більшість моїх концертів за межами країни відбуваються на користь ЗСУ. Бувають виступи й перед першими особами держав — партнерів України, під час яких завдяки музиці вдається відкрити двері на рівні дипломатів. Сьогодні є унікальна можливість представляти не музиканта Хмару, а насамперед нашу країну. І під час війни будь-який виступ за кордоном — це Made in Ukraine.
Не хотілося б називати, скільки ми з колективом (не я особисто) задонатили на оборону держави. Але зазначу, що лише після одного концерту в одній з арабських країн було перераховано більше ніж один мільйон євро. Це робота багатьох людей, які організовували поїздку, забезпечували виступи тощо.
— Не секрет, що за кордоном Вам ставлять багато запитань, пов’язаних з агресією росії проти України. Про що запитують українського композитора?
— Насамперед їх цікавить, чому я досі не виїхав з країни, де йде війна. «Чому ти не виїжджаєш, адже це небезпечно?», «У вас цілодобові обстріли, чому ви не виїжджаєте?». Насправді у мене є чітке усвідомлення, що Україна — мій дім. І нікуди я з сім’єю не збираюсь виїжджати. Можна подорожувати, десь виступати. Але тут наш дім. Ми народжували тут під час війни. Ми пережили найжахливіші обстріли. Але найважче все ж нашим захисникам, яким безмежна дяка і яким ми повинні щоденно допомагати.
— Євгене, прочинить, будь ласка, трохи завісу і повідайте, що очікує глядача 16 грудня?
— Уперше з початку широкомасштабного рашистського вторгнення це буде шоу. На зло ворогу. Я дуже вірю в силу музики, тому що знаю, як змінюються люди, їхні настрої під час концертів, мета яких сприяти нашій Перемозі. На сцені буде естрадно-симфонічний оркестр, хор військового ансамблю на чолі з Дмитром Антонюком. Буде шоу барабанщиків. Виступить й моя дружина Даша.
Концерт розпочнеться майже з колискової. Колискова має повернути нас у дитинство, адже ми звідти родом. У дитинстві ми всі вірили, що все буде добре в нашому житті: полетимо в космос, станемо футболістами, відомими музикантами. Коли ми почали виростати, опинились в обгортці із назвою «доросле життя», яке зобов’язує нас жити за певними правилами. Я дуже хочу, щоб кожен глядач в залі відчув себе дитиною і всім серцем повірив в себе і в нашу Перемогу. Коли це відбудеться, я вірю, що відтвориться потужний промінь, який відчують і побачать наші хлопці на передовій. Адже їм і присвячується наша програма.
— Хай так і буде. Дякую за цікаву розмову.
Фото автора і з архіву Євгена Хмари.
