Війна змінюється кожні чотири місяці Боєць «Кібер» є пілотом БПЛА ACS-3. Цей апарат може літати до 16 годин. — Сам комплекс називається…
АрміяInform вже розповідала про надзвичайно сильного духом головного сержанта підрозділу 57-ї ОМБр, лицаря ордена «За мужність» ІІІ ступеня Михайла Дроботенка, який під час виконання бойового завдання підірвався на ворожій міні й втратив обидві нижні кінцівки. Турнікети, евакуація, ампутація, фантомний біль і тривале лікування в госпіталях з 27 оперативними втручаннями — все це довелося пережити Михайлові від поранення 24 березня 2022 року до першої примірки протезів у вересні 23-го.
На завершення спілкування з кореспонденткою в госпіталі Дроботенко підсумував: «…Змінити нічого не можу. Вирішив, що мушу рухатись уперед. Поставив перед собою завдання — якщо збереглось моє життя, я маю стати більш вмотивованим і сильним».
Днями ми зустрілися з Михайлом в одному зі столичних реабілітаційних центрів, куди він регулярно приїздить, аби відновитися після чисельних операцій і тісно «подружитися» з протезами.
— На жаль, через ожеледь нині не сама сприятлива погода для прогулянок тротуарами міста на протезах, — говорить мій співрозмовник. — Тому намотую сотні метрів на тренажері з біговою доріжкою під контролем реабілітолога-тренера. Працюю й самостійно вдома.
На мить Михайло замовкає, немов збираючись з думками та щось пригадуючи, і продовжує:
— Понад півтора року минуло з моменту поранення, а я й досі час від часу розмірковую, як таке зі мною могло трапитися. Ніби досвіду з 2015 року мав достатньо, інших навчав та застерігав, за плечима був важкий вихід з оточення тилами рашистів, зухвалі та неприємні для ворога рейди, участь у розмінуванні проходів… І тут на тобі!
Звісно, що перебував у шоковому стані, хоча свідомості не втрачав. Глянув на те, що залишилось від ніг і стало моторошно. Один турнікет наклав самостійно, другий за допомогою товариша. До відключення ще навіть заспокоював себе, що руки і голова цілі, а ноги знайдуться. Звичайно, коли згадую ту свою необачність, короткочасну відсутність концентрації, вкотре корю себе. Але відколи став на протези, з`явився так званий подразник — опанувати впевнену ходьбу.
З протезуванням Дроботенку допоміг Благодійний фонд BGV, створений представниками українського бізнесу. Аби отримати сучасні електронні штучні ноги, Михайлу довелося виїхати в Естонію. Тамтешні фахівці дуже відповідально поставились до протезування українського ветерана.
— На той час я вже потихеньку відновив заняття спортом, був учасником змагань «Київ незламний», під час яких мене помітив президент Федерації стронгмену України Сергій Конюшок і запросив до спортивного проєкту «Сильні України», — розповідає Дроботенко. — Це всеукраїнські змагання з адаптивних видів спорту серед ветеранів та чинних військовослужбовців, які дістали травми та поранення під час бойових дій проти російських загарбників.
Так от, в другій декаді жовтня наша команда ветеранів мала брати участь у фестивалі силових видів спорту «Арнольд Класік Європа» в Мадриді. І, перебуваючи в Естонії, я дещо нервував щодо термінів виготовлення протезів. Адже реально міг не встигнути на поїздку до Іспанії. Навіть благав естонських протезистів, аби вони прискорили налаштування протезів. На щастя, тамтешні майстри впорались по термінах і протези вийшли якісні та для мене зручні. А головне — я вчасно приєднався до команди.
Нагадаємо, що в Мадриді українським 8 ветеранам-стронгменам в рамках фестивалю вдалося встановити рекорд — протягти канатом в упорі сидячи чотири вантажівки загальною масою 35 тонн на відстань 20 метрів за 30,69 секунди. До цього ніхто такого завдання не виконував, тим паче ветерани з травмами й ампутаціями.
— Якщо відверто, ми самі не очікували, що зможемо досягти такого результату, — каже Михайло. — Мене тоді найбільше турбувала права нога, тому під час виконання вправи я більше спирався на ліву і боявся підвести команду. Але все вийшло чудово — на одному диханні. Ми десь дві доби не могли збагнути, що встановили такий рекорд.
Деякі скептики ставлять питання: «Для чого все це? Що це дає?». Дроботенко може відповісти. Саме через спорт він і такі, як він, можуть швидше повернутися до активного життя, можуть мотивувати інших побратимів не опускати руки, а займатися собою, ставити реальні цілі. Найбільше Михайла дратує співчуття: «Не треба мене жаліти, я такий, як і всі, а в чомусь навіть сильніший».
— Спорт — постійний мій супутник, — каже Дроботенко. — Колись захоплювався різними видами єдиноборств, але надавав перевагу кікбоксингу. З моменту мобілізації у 2015 році став прихильником «роботи із залізом». Помітив, що саме штанга і гантелі знімають негативну енергію. До того ж потягати залізо можна і в бліндажі, і на це небагато часу потрібно. Хлопці з мене глузували, коли на бойове завдання я брав із собою гантелі. Коли починався обстріл, я їх ховав, бо мав повернути у розташування табору.
Дроботенко лише місяць займається в реабілітаційному центрі, і паралельно, звичайно, відвідує ще й спортивний зал.
— З Михайлом дуже приємно працювати, — говорить тренер-реабілітолог Ігор. — Він дуже вмотивований і не лінується. Ось бачите, який піт з нього ллється. Я вже не контролюю, коли він йде сходами, набагато впевненіше почувається під час ходьби в тренувальному залі без допоміжних засобів. По вулиці в суху погоду може вже ходити лише з однією милицею поки що короткі дистанції. Але з часом ми їх будемо збільшувати, тому що мій підопічний помітно прогресує.
Не полишаючи занять з реабілітації, Михайло Дроботенко взяв участь й в мистецькому проєкті, в рамках якого п’ятеро поранених бійців під керівництвом досвідчених художників писали картини.
— Мене зацікавила ця акція і я із задоволенням до неї приєднався, — зазначив Михайло. — Це теж своєрідна реабілітація, але уже за допомогою мистецтва. Мені під час написання картини «Хвилі літа» активно допомагала донька Ліза. І особливо приємно, що на аукціоні в Київському національному театрі оперети її було придбано за 40 тисяч гривень. Як відомо, кошти від аукціону підуть на лікування та реабілітацію ветеранів.
Поки що Михайло не береться прогнозувати, де він себе після реабілітації проявить — чи повернеться до армії інструктором, чи присвятить себе тренерській роботі в спорті.
— Для мене на нинішньому етапі головне — пройти реабілітацію і навчитися впевнено пересуватися на штучних ногах, — говорить ветеран. — Без цього будувати якісь плани зарано. Єдине, можу запевнити, що маю велике бажання бути корисним суспільству і знайти себе в соціумі.
Фото автора і з архіву Михайла Дроботенка.
