Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
Священнослужителі завжди були тими, хто лікував душі наших захисників від страшного болю, який приносить війна. Кореспондентка АрміяInform зустрілась з помічником капелана 81-ї окремої аеромобільної бригади отцем Ярославом, який розповів про важливу роль священників у бойових бригадах.
— Захисники завжди сприймають нас як тих людей, яким можна розповісти абсолютно про всі проблеми, що турбують. Щодня мої десантники бачать, як гинуть їхні побратими або зазнають поранень. Саме тому вкрай важливо з такими людьми спілкуватися з відкритим серцем. Коли раніше приїжджав до підрозділів вперше, то стикався з дещо напруженим ставленням, адже панує така думка, що ми говоримо тільки про Бога. Але це міф, адже капелан ніколи не нав’язуватиме віру. Буває так, що хлопці самі хочуть поговорити на релігійну тему, і я завжди підтримую їх. Головне у моїй роботі — щирість та встановлення контакту із захисниками, щоб вони розуміли, що абсолютно всі наші розмови залишаються між нами, — розповідає отець Ярослав.
За його словами, робота військового капелана завжди емоційно забарвлена.
— Після бесід з воїнами у нас завжди відбувається служба Божа. Ми молимося разом, комусь із військових треба хрестики, ладанки або молитовники, і, звичайно, я їм це все даю. Бували випадки, коли мої побратими трофеїли техніку ворога і просили, щоб я її освятив після окупантів. Крім цього, деякі побратими просять причастити їх перед боєм або штурмом, адже ніколи не знаєш, чи повернешся ти з нього.
До військової служби отець Ярослав служив у храмі в місті Костянтинівка. У підрозділі ДШВ — уже більш ніж пів року. Був поранений.
— Ми тоді якраз їхали від наших захисників. Розпочався обстріл. Ми сховалися. Коли сказали, що вже відносно безпечно, хотіли продовжити їхати, як прилетів поруч снаряд. Слава Богу, всі тоді залишилися живими, але, крім мене, ще один хлопець зазнав уламкового поранення в живіт. Коли я лікувався у шпиталі, то познайомився там з двома хлопцями, які втратили кінцівки. Моральний стан у них тоді був доволі пригніченим, тому я вирішив допомагати їм та підтримувати. Духовне зцілення — це дійсно тривалий процес, і тут потрібно краплина за краплиною правильно підходити до людини та допомагати їй. На щастя, одному із цих хлопців вже зробили протез, тож, зовсім скоро він розпочне свою реабілітацію, а у другого в родині скоро народиться син. Вони обидва відчувають у собі сили боротися далі та рухатися вперед. Такі моменти дають і мені дуже багато сил та мотивації, адже коли розумієш, що твоя робота дійсно зцілює душі тих, хто жертвує собою щодня заради нашої країни, то це просто щось неймовірне, — наголошує військовий капелан.
Фото автора та пресслужби 81-ї окремої аеромобільної бригади
