Війна змінюється кожні чотири місяці Боєць «Кібер» є пілотом БПЛА ACS-3. Цей апарат може літати до 16 годин. — Сам комплекс називається…
За плечима цього мінометного розрахунку величезна кількість спаленої техніки окупантів та ще більше уражених бліндажів та укріплень. Мужні десантники зустріли широкомасштабне вторгнення під Горлівкою й відтоді відбивали ворожі навали під Вугледаром, Волновахою, Ізюмом, Долиною, Довгеньким, Краснопіллям та в лісах поблизу Кремінної. Зараз захисники боронять Куп’янський напрямок і ефективно знищують ворога на ввіреній ділянці фронту.
Як тільки ми заїжджаємо на позицію до хлопців, одразу дивуюсь, наскільки вони життєрадісні та відкриті. Кожен заряджений власною мотивацією, але водночас усіх їх об’єднує спільна мета — скоріше повернення додому та перемога. Напевно, в цьому й полягає відмінна риса характеру кожного, хто перебуває в безпосередній близькості до ворога, — позитив та вдячність за кожний день, адже щастя завжди поруч і відчувається у дрібницях…
— До 24 лютого мій підрозділ уже був в ООС. Коли почалися інтенсивні обстріли — 11 лютого 2022 року, тоді ми й зрозуміли, що незабаром буде широкомасштабна війна, — розповідає командир мінометного розрахунку Богдан і продовжує: — За ці півтора року є дуже багато бойових епізодів, але, напевно, найбільше запам’яталося, коли по нас відпрацювали ракетою «Іскандер». На той момент наш розрахунок проживав у яру й ми з побратимами відбивали від 11 до 15 штурмів на добу. Саме тому противник полював за нами й застосовував усе наявне озброєння: дрони-камікадзе, фосфорні та запальні снаряди й одного дня… ракету. В той день ми якраз повинні були йти заряджати міни і трішки затрималися, що й урятувало нам усім життя. В одну мить — удар, і навколо тьма…
За словами десантника Богдана, вони з побратимами розвіяли міф про те, що мінами не можна підбити танк. Головне — знати, куди потрібно влучити, й точно потрапити у двигун.
— На нашому рахунку п’ять уражених танків. Ми точно знаємо, якщо влучити у двигун і перебити патрубки, то танк більше не зможе їхати, а екіпаж противника починає тікати. Тоді випускаємо ще одного «кабанчика» — для членів ворожого екіпажу. Крім цього, багато працюємо по бліндажах та укріпленнях окупантів. Найбільш ефективно та яскраво лупимо ворога в дуеті зі «старшими братами» артилеристами. Вони кидають декілька своїх снарядів, а потім ми. Як показує практика та кажуть наші аеророзвідники, такі міксовані атаки є доволі ефективними проти техніки противника, — наголошує командир мінометного розрахунку.
Старший навідник Сергій у цивільному житті працював барменом. Зараз, жартома каже, що теж відправляє полум’яні й доволі гарячі «бандера-смузі».
— Кожен день тут різний, буває так, що очікуємо цілі по пів дня, а іноді доводиться працювати декілька разів за годину. В нас є таке поняття, як планові цілі. Це можуть бути перехрестя, по яких постійно ганяють ворожі БМП, або бліндажі, де постійно скупчується піхота. Моя робота полягає в тому, щоб ввести координати, які дав командир розрахунку. Інколи й сам закидую міну, — говорить старший навідник Сергій.
Поки ми спілкувалися із захисниками, їм надійшла команда на знищення цілі. Тож швидко біжимо до міномета. Помічаю, що в десантників робота налагоджена до автоматизму.
Працює мінометний розрахунок осколково-фугасними снарядами. Аеророзвідники та командир кажуть, що по координатах є доволі велике скупчення піхоти у бліндажі.
Після останнього «кабанчика» захисники оперативно маскують свій міномет, якого лагідно називають «Маненький», і ми вирушаємо до укриття.
— Після роботи завжди хочеться випити гарячої кави. Як відомо, найсмачніша кава та, яка приготована на бойових позиціях, — каже номер обслуги Роман, чекаючи поки закипить вода.
Під час спілкування з Романом виявилося, що до служби в Десантно-штурмових військах він проживав в окупованому Херсоні й дуже мріяв, щоб його рідне місто повернули під рідний український прапор та прагнув стати на захист рідної країни.
— Мій будинок був у безпосередній близькості до Антонівського мосту, тому я зі свого вікна бачив, як росіяни заїжджали цілими колонами. Коли місто вже було окуповане, то рашисти дуже ретельно намагалися приховувати свої злочини, але всі місцеві знали, що є таке поняття «підвал». Фактично це були справжні катівні. Вони шукали по місту тих, хто брав участь в АТО та ООС, або викрадали «нєугодних». Вже тоді я прагнув вступити до ЗСУ, але мав доглядати маму… А в перші дні після деокупації Херсона від артилерійського удару загинув мій дядько, я дістав контузію. Після цього вивіз усіх своїх родичів у Миколаїв і одразу відправився в ТЦК. Для таких людей, як я, що пережили окупацію й відчували на собі «усі прєлісті рускава міра», немає більшого бажання, ніж повернути кожен клаптик нашої землі, — наголосив Роман.
Фото автора
