Війна змінюється кожні чотири місяці Боєць «Кібер» є пілотом БПЛА ACS-3. Цей апарат може літати до 16 годин. — Сам комплекс називається…
Грузинський легіон на чолі з його командиром Мамукою Мамулашвілі воює в Україні проти російських окупантів з 2014 року. Цей підрозділ став найбільшим іноземним військовим формуванням, що входить до Сил безпеки та оборони України.
Авторка матеріалу зустрілася з Мамулашвілі. В першій частині інтерв’ю говорили про дитинство очільника Грузинського легіону, чому він обрав для себе шлях військового і як на це вплинула історія його предків; про війни країни-агресорки проти Грузії, Чечні, Азербайджану, чому був зруйнований Сухумський мавпячий розплідник…
— Мамука, розкажіть про своє дитинство. Хто ваші батьки?
— Я зростав у сім’ї військового, але до мого батька однострій носили й мої діди. У предків панував антикомуністичний настрій, оскільки більша частина сім’ї була розстріляна в 1921 році під час анексії росією Грузії. Тоді врятувався лише один хлопець — мій прадід. Йому було 18 років. Він вимушений був змінити прізвище. Тобто прізвище, яке я ношу зараз, — це не наше історичне.
— А ким були ваші предки? Чому росіяни їх розстріляли?
— У Грузії, як і в Україні, знищували переважно представників княжих родів. Наш рід часто протистояв росії — будь-які російські вказівки та правила були для гордих грузинів неприйнятними. І вони протистояли, як могли. Тому і нас — мене і сестру — з дитинства виховували з позицією: росія — це ворог, наша рідна мова — грузинська, а не російська…
Прадід взяв дуже символічне прізвище: Мамулашвілі. Воно означає грузинською — «Син вітчизни». А справжнє наше прізвище — Бакрадзе.
— Мамука, скільки вам років?
— Сорок п’ять. Тридцять з яких я воюю проти росії… Коли почався конфлікт в Абхазії, мій батько вперше взяв мене на війну. Це був мій перший воєнний досвід. Ми провоювали десь рік. Від батальйону тоді залишилося 33 людини, і ми потрапили в полон.
— Який полон? Ви ж дитиною були!
— Так, 14 років. 15 мені виповнилося в російській тюрмі. Мене обміняли одним з перших, а мій батько перебував за ґратами близько двох років. Його обміняли тільки після закінчення війни. Він відмовлявся від обміну, поки не були звільнені всі його підлеглі.
— Ваш батько належав до якоїсь командирської ланки?
— Так, він генерал грузинської армії. Вже тоді ним був.
— Що було в полоні?
— Скажімо так, мені попадало трохи менше, ніж дорослим полоненим. Я пам’ятаю, що, переважно, ті, хто нас бив, були росіяни та вірмени. Вірмени, які самі створили великий батальйон в Абхазії, і воювали, на жаль, проти Грузії. Катуваннями полонених займалися якраз представники вірменського батальйону.
— Ви окремо від батька сиділи?
— Ми були в сусідніх камерах, через стінку. Моєму батькові не давали води. Я пам’ятаю, як паличкою зробив у стіні дірочку, і він туди вставляв трубочку з паперу і так пив.
Я сидів в «особливому» відділенні — так його називали, після чого мене перевели в абхазьку сім’ю, оскільки про ситуацію з моїм полоном дізнався Червоний Хрест. Там було непогане до мене ставлення — я не відчував неприязні, тому що конфлікт цей між абхазами та грузинами також був створений росією.
Але на третій день перебування в цій родині я намагався втекти. І тоді мене перевели вже назад у камеру. Практично увесь залишок часу я був там.
— Можете поділитися думками стосовно міжетнічного конфлікту в Абхазії? Як він виник? Існує думка, що насправді росія втрутилася, тому що там була якась міжнаціональна ворожнеча.
— Якраз таку інформацію поширює росія. Вона розвивала цей конфлікт доволі довго, вона відрізала території і створила автономію під назвою Аджарська Автономна Республіка.
Але люди, які живуть там, не є абхазами. Абхази — це одне з грузинських племен. А ті, хто зараз там, називають себе абхазами — черкеські племена абсуа, які не мають жодного стосунку до Грузії. Вони були заселені на її територію якраз росіянами.
— Такі глибокі знання! Ви захоплюєтеся історією?
— Я дипломат за фахом. Вчився в Паризькій дипломатичній академії, тому мені потрібно було знати історію і геополітику. До того ж знати історію Грузії як батьківщини моїх пращурів — для мене було принципово.
Конфлікт в Абхазії починався так само, як розвивався до 2014-го на сході України — там такі ж дії проводила росія. Тобто вони психологічно намагалися навіяти грузинам, що ті не мають нічого спільного з абхазами. Це все стало «бомбою сповільненої дії».
На початку 90-х років минулого століття російські окупанти використали цю «бомбу», адже Грузія стала незалежною. І щоб контролювати мою країну, вони якраз розвинули ось цей російсько-грузинський конфлікт.
— Мене давно цікавить питання — чи були якісь біолабораторії на території Сухумського мавпячого розплідника… Чула, що після його руйнування мавп просто відстрілювали, оскільки вони могли бути джерелом небезпечних хвороб. Може, ви щось знаєте?
— Ми якраз воювали на території цього розплідника. Під час російських бомбардувань звідти втекло близько 3 тис. мавп. І ці мавпи, більшість — орангутанги, адаптувалися під місцевий клімат і досі живуть лісах. У них виросло хутро, вони схожі на людей. Навіть вночі не варто було виходити наодинці, оскільки тварини могли вбити і з’їсти людину. Цілком ймовірно, що над ними радянські вчені проводили експерименти.
Але, крім того, на території розплідника розташований дуже важливий військовий об’єкт — це сейсмолабораторія. Є інформація, що росіяни, які якраз контролюють її, можуть способом підземних вибухів викликати підземний землетрус на територіях багатьох країн. По суті, багато хто вважає, що це була одна з причин забрати Абхазію в Грузії.
— А як поставилася ваша мама до того, що в свої чотирнадцять ви взяли до рук зброю?
— Вона знала, що мій батько виховує мене військовим, і сприймала це з розумінням.
— Що було після полону?
— Після полону знову була підготовка до війни. Коли мені виповнилося 17–18 років, батько відправив мене до Чечні, допомагати чеченцям. Ми дуже потоваришували з представниками цієї нації під час полону. Після цього я закінчив університет і поїхав на навчання до Парижа.
— Чому саме освіта дипломата?
— Для мене це було цікаво з точки зору вивчення способів ведення війни. Мені треба було просто розуміти, як все працює в політиці. І зрештою я дійшов до того, що метод дипломатії з росією не працює, і продовжив воювати.
— Розкажіть про події в Чечні.
— Після знайомства з моїм батьком, коли він перебував в полоні, представники цієї славетної нації зрозуміли, що Грузія веде війну за свою землю. Втямили, що вони наробили, коли воювали на боці росії проти Грузії. Зрозуміли з того моменту, коли дізналися, побачили, що грузинський генерал взяв свого сина на війну.
А на початку війни в Чечні батько сказав мені, що треба допомагати чеченцям виборювати свободу і незалежність від росії.
Ми були в підпорядкуванні одного з польових командирів. Але там я перебував недовго.
— Коли ви вперше потрапили в Україну? Яка була ваша мета?
— У 2013 році я брав участь на чемпіонаті Європи зі змішаних єдиноборств, який якраз відбувався в Україні. Тоді ще не було ані Майдану, ані ознак, що щось незабаром відбуватиметься.
2014-го я потрапив на Кубок світу в Баку. І української збірної на змаганнях не було. А я не дуже дивлюся телевізор, тому не розумів, що відбувається.
Мені сказали тоді, що в Україні почався визвольний рух. І коли ми вже взяли медаль — вийшли на нагородження з українськими прапорами на знак підтримки. Нас хотіли виключити тоді зі спільноти змішаних єдиноборств, оскільки керувала нею саме росія, але в них нічого не вийшло. А пізніше ми самі пішли з цієї Федерації та приєдналися до британської організації. І це була наша перша допомога Україні. Тоді, я пам’ятаю, багато хто писав, що грузинські борці підтримали Україну.
— А що ви думаєте стосовно Карабахського конфлікту?
— Карабах був окупований вірменами, як Абхазія була окупована росіянами і вірменами, на жаль.
— Теж за підтримки росії?
— Так, звісно.
— Але ж події відбувалися за часів радянського союзу…
— Ну, на той момент це були його залишки. Але росія завжди знала, кого треба підтримати в конфлікті. І, звісно, вона допомагала вірменам окупувати Азербайджан. Там була така ж етнічна чистка, як в Абхазії. І слава Богу, Азербайджан зміг повернути свої території.
— Як ви вважаєте, Грузія рано чи пізно поверне окуповані росією території?
— Безумовно. Незабаром відбудуться вибори — грузинський народ повинен зробити свій вибір.
— Тобто, по суті, Грузія проходить такий самий шлях, як проходила Україна до 2014 року?
— Так, але, на відміну від України, Грузія проходить цей шлях вже втретє. Річ у тім, що моя країна — сфера інтересу росії. Оскільки Грузія має вплив на весь Кавказ, і росії принципово бути для Грузії «другом, який тримає її на короткому повідку». Єдине, що може переломити цю ситуацію, — це поява політичного лідера, який щось змінить.
Далі буде…
Фото Харківського Медіа Хабу
