Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
«Моє місто окупанти перетворили на примару, домівку — знищили, отже, що ж мені ще залишається, окрім як воювати і робити все можливе, аби ця чума не розповзалася Україною».
Так починає свою розповідь зв’язківець Донецької окремої бригади Сил територіальної оборони на псевдо «Мес».
Чоловік родом із Горлівки Донецької області. Свого часу він закінчив Донецький політехнічний технікум, де освоїв професію системного адміністратора. Згодом переїхав до Вугледара і присвятив себе улюбленій справі. Так тривало аж до 24 лютого 2022 року.
— Перші дні широкомасштабного вторгнення були схожі на пекло. По місту летіли снаряди всіх калібрів. У нас зникло світло, газ. Звичайні мирні люди гинули… — із сумом пригадує військовий. — Тоді я був розгублений і не до кінця розумів, що ж робити, але мені зателефонував друг і запитав: «То ти просто сидітимеш чи врешті-решт візьмеш себе в руки і гайда до мене?». Це було те, що потрібно для мене на той момент — така собі прочуханка, яка все розставила по своїм місцях.
Тож, 3 березня «Мес» уже був у територіальному центрі комплектування, а незабаром в одному з підрозділів тероборони, де освоював нову для себе професію — зв’язківця.
— Найважче було почати, тим паче здобувати знання доводилося одразу на практиці в польових умовах. Перше, що зрозумів — зв’язок постійно розвивається, тому потрібно постійно навчатися, філонити тут не вдасться. А ще це безперервна робота 24/7 за будь-яких умов: у спеку та холод, вдень і вночі, під кулями, — ділиться враженнями зв’язківець.
«Мес» швидко освоїв свою справу, і вже за місяць став незамінним спеціалістом у підрозділі. Встановлювати Starlink, перепрошивати радіостанції й прокладати польові дроти — це лише маленька частина великої роботи, яку зв’язківець виконує на передовій.
— Наше завдання — це не лише налагодити зв’язок, а й зробити його якісним та стабільним. Також важливим є захист, тобто наш зв’язок має бути, так би мовити, невидимим для ворога. В цілому, це дуже цікава робота. адже не завжди є всі необхідні ресурси, щоб реалізовувати деякі ідеї в життя, але тут у пригоді стає українська винахідливість, — з гордістю каже військовий.
Нерідко воїнам-зв’язківцям доводиться працювати на «нулях», де й голови не піднімеш через ворожі обстріли. Але попри це вони виконують свою роботу, адже розуміють, що запорукою знищення окупантів є успішна комунікація, яка неможлива без зв’язку.
— Приїхали, розгорнулися, налагодили апаратуру. Звісно, ситуації бувають дуже різними й непередбачуваними, але потрібно залишатися спокійним і робити свою справу швидко та якісно, — говорить зв’язківець.
За більш ніж півтора року невтомної праці «Мес» мав 10 днів відпустки, під час якої відвідав батьків і сестру, що змушені були покинути свої домівки через російську агресію. Вони довго розмовляли, згадували життя до широкомасштабного вторгнення і плакали.
— Моєї квартири у Вугледарі вже немає, сестри дім завалився, а всіх рідних і друзів розкидало Україною й не тільки. Ось так ворог «звільнив» нас від спокійного життя і щастя. Тепер у нас багато бійців з окупованих територій, і в усіх є одна на всіх мрія — випалити російську чуму з наших домівок. Кожен для цього робить все можливе, зокрема ми працюємо так, щоб наші військові ніколи не залишалися без зв’язку, — підсумовує «Мес».
Фото Володимира Хомича
