Війна змінюється кожні чотири місяці Боєць «Кібер» є пілотом БПЛА ACS-3. Цей апарат може літати до 16 годин. — Сам комплекс називається…
80 років тому, 21-25 серпня 1943 року на хуторах поблизу села Золота Слобода на Галичині відбувся Третій Надзвичайний великий збір Організації Українських Націоналістів (бандерівської) (ОУН (б)). Ставши поворотною подією не лише в історії українського націоналізму, а й в історії українського національно-визвольного руху в цілому, він зафіксував відмову від ідеології інтегрального націоналізму та визначив курс на творення української демократичної та соціально орієнтованої держави.
Про значення Третього Надзвичайного великого збору ОУН (б) в історії України кореспонденту АрміяInform розповіла докторка філософських наук, наукова співробітниця Національного музею-меморіалу Тюрма на Лонцького (м. Львів) та Центру досліджень визвольного руху Олеся Ісаюк.
— Цьогоріч виповнюється 80 років з часу проведення Третього Надзвичайного великого збору ОУН (б). На думку багатьох істориків, він став кульмінаційною подією в історії українського націоналістичного та національно-визвольного руху? Чи є така оцінка події справедливою й чим вона зумовлена?
— Третій Надзвичайний великий збір ОУН (б) дійсно був украй важливою подією завдяки двом речам. Передусім на цьому зборі було остаточно завершено те, що називають демократичним поворотом в ОУН. Стереотипно заведено вважати, що цей демократичний поворот наступив тільки після того, коли представники ОУН (б) у складі похідних груп дійшли до центральних та східних областей України, познайомилася з тамтешнім населенням, його проблемами, його способом думання й життям. І саме це буцімто змусило міняти ідеологію й тактику.
Насправді це не так, бо принаймні дві важливі речі, які зафіксували постанови збору, а саме: принципова боротьба проти російської імперії та імперіалізму загалом і соціальна спрямованість ОУН — вже прозвучали у грудні 1940 року в «Маніфесті Організації українських націоналістів», після того, як оформився розкол між бандерівською та мельниківською ОУН. Тому, власне, всі ці три роки, від 1940 по 1943, тривали дискусії, тривав подальший розвиток зафіксованої тези.
Інша річ, що започатковані процеси часто гальмувалися. Від 1941 року ОУН (б) була зайнята спробами відроджувати державність, протистоянням нацистській Німеччині. Зрештою, пізніше довелося перебудовуватися в нових умовах та відновлювати втрати після масових арештів 1941 року, тому все затяглося.
— А про який другий момент має йтися?
— Другий важливий процес — це, власне, включення центрального та східноукраїнського досвіду в ідеологію ОУН. Бо тут треба розуміти, що із самого початку Організація Українських Націоналістів у всіх її ітераціях створювалась для боротьби за українську державу, насамперед саме проти радянського союзу. Однак через об’єктивні обставини до початку Другої світової війни діяльність українських націоналістів була зосереджена на протистоянні з Польською державою. Це було зумовлено встановленням залізної завіси, яка не давала змоги проникати в межі союзу, а також політикою Польщі, насамперед дискримінаційними заходами щодо меншин, в тому числі українців.
Унаслідок цього члени ОУН не надто багато знали про те, що реально в підсовєцькій Україні — поза очевидним Голодомором, репресіями, розстрілами, ув’язненнями й засланнями. Тому спочатку, коли після анексії срср західноукраїнських областей, впродовж 1939-1941 років на захід України прибуло чимало спеціалістів та комуністів-партійців, це була перша нагода наживо ознайомитися заходу України з центром та сходом України.
І вже другим етапом стали похідні групи, підготовлені ОУН (б) для організації української влади та звершення проголошення незалежності в Києві після нападу нацистської Німеччини на срср. Однак коли похідні групи рушили на схід, то виявилось, що досвід національно-визвольної боротьби між заходом і сходом України суттєво відрізняється — почалася взаємна притирка й адаптація. Тому, власне, Третій Надзвичайний великий збір ОУН (б) став певним підсумком осмислення цієї адаптації та включення набутого досвіду до програми ОУН.
— Тобто рішення Третього Надзвичайного великого збору ОУН (б) не були такою собі неочікуваною трансформацією під впливом зовнішніх обставин — ситуації на фронтах Другої світової війни, міжнародних відносин, як це часом уявляють?
— Саме так, це був підсумок певної еволюції, яка почалась щонайменше від 1940 року. Слід враховувати два моменти. Перший — це певний поколіннєвий злам, який відбувався внаслідок приходу в ОУН молоді, яка взаємодіяла й поступово заступала старше покоління — офіцерів та солдатів, які мали досвід збройної боротьби у складі дієвих армій. Другий момент регіональний, територіальний, який полягав у відмінностях національно-визвольного руху на заході та в центрі й на сході України. Усвідомлення цих відмінностей приходило з досвідом, еволюція націоналістичного руху відбувалась у комплексі з усіма процесами, що відбувалися в країні.
Крім того, слід враховувати, що керівництво ОУН, лідери старшого покоління, вимушено перебували за кордоном, бо в Польщі їм загрожував арешт, ув’язнення чи, можливо, навіть смертний вирок. І це їхнє перебування за межами України далося взнаки тим, що вони трішечки не встигали за змінами. У підсумку ця обставина стала одним із чинників розколу ОУН і до того, що дві її частини почали еволюціонувати в різних напрямках.
— То буде правомірним сказати, що Третій Надзвичайний великий збір ОУН (б) вирішальним чином визначив трансформацію українського націоналізму, відхід його від певного такого вождистського і до певної міри тоталітарного напрямку та перехід до демократичного варіанта?
— Третій Надзвичайний великий збір ОУН (б) не просто означив — він підвів риску під тим, що вже відбулося. Варто звернути увагу на два факти. По-перше, 1940 року, після розколу єдиної Організації Українських Націоналістів ОУН, бандерівська приймає нове партійне вітання: «Слава Україні! Героям слава!». Тоді як мельниківці лишаються зі старим відгуком: «Вождеві слава!». То хто тут більший «вождист»?
По-друге, буквально за три місяці до проведення збору, у травні 1943 року, від керівної посади в управлінні ОУН (б) відсторонили Миколу Лебедя — саме за диктаторські методи управління. На зміну Лебедю прийшло бюро проводу з трьох осіб, причому під час збору ще відбувалось остаточне визначення складу цього бюро: до Романа Шухевича та Дмитра Маївського додали Ростислава Волошина з Волині, щоб не було вигляду, що у проводі самі галичани.
Таких прикладів можна навести багато. Тобто коли ми говоримо про відхід від, так би мовити, «тоталітарності», то слід усвідомлювати, що, по суті, йшлося про підсумування й формалізацію процесу, який зайшов дуже далеко й уже фактично був фіналізований. Також необхідно розуміти, що ОУН була підпільною організацією, тобто працювала в умовах, за яких з демократичністю суттєві проблеми внаслідок особливостей умов діяльності. Це все одно що дорікати сучасним бойовим командирам, що вони не консультуються з кожного питання з рядовими бійцями й не проводять голосування перед тим, як віддати наказ.
— Отже, можна сказати, що за рішеннями Третього Надзвичайного збору ОУН (б) провід остаточно став важливішим за провідника?
— Бюро проводу. Дійсно, замість провідника, тобто однієї людини, на якій замикались усі рішення, відтоді ми говоримо, власне, про провід, тобто певну групу людей, які, перебуваючи в контакті між собою, колегіально ухвалюють усі ключові рішення. То був колегіальний орган, який був настільки демократичним, наскільки це взагалі було можливо в тих умовах, у яких доводилось діяти ОУН.
— Наскільки далекосяжними стали наслідки збору в межах українського націоналістичного руху?
— За великим рахунком, можна сказати, що саме влітку 1943 року була сформована структурна, ідеологічна й навіть логістична основа для тривання українського націоналістичного чи, доречніше сказати, навіть національно-визвольного руху та для його організаційного відродження вже в 1990-ті роки.
Коли на Захід потрапили повстанці Романа Шухевича, коли на еміграцію перейшла частина підпільників і ті, кого відправили Українська Головна Визвольна Рада і провід ОУН, то вони сприйняли саме настанови Третього Надзвичайного великого збору. Ці люди стали основою для формування ще однієї течії ОУН — так званих двійкарів. Унаслідок цього з 1954 року існували три течії ОУН: «мельниківці», «бандерівці» та «двійкарі», які свого часу дуже багато зробили для контактування з підрадянською Україною, для збереження спадщини в еміграції, для розбудови структур та інституцій.
Пізніше все це вони вже в 1990-ті роки перенесли в Україну, принісши сюди певні практики, певні інституції, певний спосіб мислення, спосіб дій тощо. Тому можна сказати, що провівши Третій Надзвичайний великий збір ОУН Роман Шухевич заклав для наших ворогів, для срср, міну сповільненої дії, бо відбулося осучаснення українського націоналізму, його демократизація, що зробило його дієвішим, привабливішим і, зрештою, легітимнішим як для самих українців, так і для міжнародної спільноти.
— Наскільки цю трансформацію українського націоналізму помітили якісь зовнішні гравці, які цікавились позицією українського націоналістичного руху?
— Очевидно, що основні вороги України — нацистська Німеччина та срср — це помітили. Однак важко сказати, наскільки це реально вплинуло на їхні дії. Нацистська Німеччина дуже скоро втратила будь-яку можливість боротися з українським націоналістичним рухом, намагаюсь радше не помічати чи домовлятися, щоб дати вермахту змогу хоч якось винести ноги з України.
Що ж стосується совєтського союзу, то спецслужби, звичайно, на трансформацію українського націоналістичного руху зважали. Організований український рух, який претендував на політичну суб’єктність, був загрозою для срср, тому націоналістів послідовно й надзвичайно жорстко, агресивно переслідували та знищували.
Трансформована після Третього Надзвичайного великого збору ОУН (б) націоналістична ідеологія та пропаганда стали більш дієвими, прийнятними для українців з центру та сходу України, вони легше знаходили відгук серед червоноармійців. Це змушувало спецслужби срср докладати максимальних зусиль для того, щоб ізолювати червоноармійців від української пропаганди. Зазвичай ті підрозділи червоної армії, які перевозилися з Польщі, Чехословаччини, Східної Німеччини через Західну Україну, проганяли без зупинок. Робили це для того, щоб червоноармійці не потрапили під вплив пропаганди українського національно-визвольного руху й не долучились до нього.
— Якщо продовжити лінію від Третього Надзвичайного великого збору ОУН (б) далі через створення Української Головної Визвольної Ради, то, крім нацистської Німеччини та срср, чи помітили це держави Заходу — Велика Британія, Сполучені Штати Америки та інші? Чи вплинула трансформація українського націоналістичного руху на сприйняття українського національно-визвольного руху вже в повоєнний період?
— На жаль, жодного помітного впливу відзначити не можна. Західні союзники ближче познайомились з українським національним рухом уже у другій половині 1940- років, коли емісари Української Головної Визвольної Ради та члени ОУН почали цілеспрямовано шукати шляхи до порозуміння для лобіювання своїх ідей на Заході.
Однак і тоді український рух переважно перебував поза увагою серйозних політичних гравців. Якоюсь мірою, можна сказати, мала шанс повторитися історія з Антантою часів Першої світової війни, коли Англія та Франція, союзні російській імперії, сприймали Україну як частину росії. Коли ж Україна, намагаючись здобути суб’єктність, домовлялася з Німецькою імперією, то це трактувалося як сепаратний мир і засуджувалось.
Після Другої світової війни зростанню уваги Заходу до українського національно-визвольного руху сприяло наростання протистояння з срср і Холодна війна. За таких обставин українці ставали корисним активом, застосування якого дозволяло спробувати розвалити союз зсередини чи принаймні робити його нестабільним.
-
- Число газети «Ідея і Чин», офіційного часопису Проводу Організації Українських Націоналістів Революціонерів, присвячене ІІІ Надзвичайному Великому Збору Організації Українських Націоналістів
-
- Число газети «Ідея і Чин», офіційного часопису Проводу Організації Українських Націоналістів Революціонерів, присвячене ІІІ Надзвичайному Великому Збору Організації Українських Націоналістів
— На ваш погляд, чи достатньо знають про значення Третього Надзвичайного великого збору ОУН (б) пересічні українці поза експертним середовищем?
— На жаль, більшості українців ця подія української історії та її значення лишаються маловідомими. Час до часу увагу до неї актуалізують і вона, звичайно, є у шкільній програмі, однак у масовій суспільній пам’яті її до сьогодні належним чином не утверджено й не оцінено. Навіть на заході України, де пам’ять про український національно-визвольний рух часів Другої світової війни збереглася на родинному рівні, вона переважно стосується збройної боротьби УПА чи діяльності підпілля, тобто речей більш динамічних, яскравих, наочних.
Натомість такі кардинальні, визначальні для української історії події, як Третій Надзвичайний великий збір ОУН (б) лишаються на маргінесі колективної пам’яті. В цьому плані це майже неоране поле, на якому необхідно якомога активніше й ретельніше працювати.
Ілюстрації з відкритих джерел
