Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
В історії війн є чимало прикладів, коли утримання чи з протилежного боку захоплення певного населеного пункту мали на меті забезпечити власну чи, відповідно, зруйнувати ворожу логістику. Зберегти стабільне сполучення між підрозділами своїх військ або частинами підконтрольних володінь чи порушити його між частинами сил або територій ворога було метою сотень, якщо не тисяч значущих військових операцій.
600 років тому, 31 липня 1423 року, під час Столітньої війни між Францією та Англією відбулась одна з таких важливих битв — битва при Кравані. Вона вкотре засвідчила, що, воюючи не числом, а вмінням, вмотивовані бійці спроможні перемагати ворога, який суттєво переважає кількістю, а водну перешкоду можна успішно подолати, подавивши ворожий вогонь влучними пострілами власної артилерії і забезпечивши безперешкодне форсування річки.
До 20-х років XV століття Столітня війна (1337-1453) тривала вже понад 80 років. Це не були роки безперервних бойових дій із чітко розмежованою лінією фронту. Протистояння то спалахувало, то послаблювалось, а масштабні воєнні кампанії та битви змінювались тривалими періодами затишшя й інтриг, під час яких часом складались карколомні політичні конфігурації. Одна з них виникла 1422 року, коли раптово один за одним померли спочатку король Англії Генріх V (31 серпня) та король Франції Карл VI Божевільний (21 жовтня).
Згідно з угодою, укладеною незадовго перед цим, 1420 року в Труа, корони обох померлих королів мали перейти до десятимісячного Генріха VI, сина Генріха V і Катерини Французької. Це рішення підтримали англійці й англо-французька партія «бургиньйонів» або бургундців — прибічників герцога Бургундського. Регентами при королі-немовляті стали у Франції герцог Бедфорд, а в Англії герцог Глостер. Внаслідок цього на карту було поставлене саме існування французької держави — йшлося про повну втрату Францією суверенітету, яка ставала частиною об’єднаного англо-французького королівства.
Не дивно, що частина французької знаті, так звана партія «арманьяків» (прихильників графів д’Арманьяк і герцогів Орлеанських), відмовилась визнавати умови договору 1420 року в Труа і проголосила королем сина Карла VI Божевільного дофіна (спадкоємця королівського престолу) Карла під ім’ям Карла VII.
Утім, королем Карл VII міг називатися лише номінально, оскільки не мав змоги провести справжню коронацію. Відбутися вона малу у Реймсі, однак це місто перебувало під контролем англійців. У результаті цього столицею Карла VII на довгий час стало містечко Бурж на південь від Луари, після чого його почали називати «буржським королем». Владу Карла VII визнали низка провінцій, розташованих у центрі, на півдні, південному сході та південному заході країни, на його боці проти англійців виступив граф д’Омаль півночі у Пікардії. Бойові дії спалахнули з новою силою.
Одним із ключових міст, важливих одночасно для обох сторін збройного конфлікту, стало місто Краван, розташоване приблизно на 190 км південніше Парижа на річці Йонна. Через місто проходив шлях, що з’єднував Париж з Бургундією, що визначило його логістичне значення.
Французам — прибічникам Карла VII з партії арманьяків або дофіністам — контроль над Краваном дозволяв не лише розірвати комунікацію англійців та їхніх прибічників між Парижем і Бургундією. Також це давало прибічниками дофіна можливість підтримувати зв’язок між Пікардією на півночі та основними володіннями Карла VII на півдні і створювати загрозу наступу як на північ на Париж, так на південь до Бургундії.
Натомість англійцям та бургундцям Краван був важливий як сполучний пункт між Бургундією та Парижем. Контролюючи місто, вони могли нівелювати загрозу наступу французів з цього напрямку й розірвати зв’язок між французькими провінціями, що підтримували Карла VII.
Це обумовило посилену увагу ворожих сторін до міста, внаслідок чого воно кілька разів переходило з рук у руки. Початково його контролювали бургундці, однак потім Краван за сприяння Карла VII захопив бастард Гійом де ла Бом, ставши міським капітаном. Невдовзі, у липні 1423 року, бургундцям вдалося повернути контроль над Краваном — зрадники з міської варти впустили їх усередину міських стін, після чого нетривалий запеклий бій з прибічниками Карла VII завершився поразкою французів, змушених утікати з міста.
Прагнучи повернути контроль над містом, дофіністи взяли його в облогу. Королівська рада Карла VII ще перед захопленням Кравана бургундцями направила до міста приблизно 10-12 тисячне військо, яке складалось із загонів під командуванням коннетабля Джона Стюарта, графа Бьюкена, та маршала Франції Аморі де Северака. Значну, якщо не переважну частину цього війська, становили іноземні найманці — шотландці, іспанці, ломбардці, арагонці. У липні 1423 року це військо взяло Краван в облогу.
Зі свого боку бургундський гарнізон Кравана звернувся по допомогу до бургундців. У відповідь «бургіньйони» та англійці спромоглися зібрати приблизно 4-6 тисячне військо під командуванням Жана де Тулонжона, сеньйора де Сансе на прізвисько «Кривий» та графа Солсбері. Бургундські й англійські загони зустрілись 29 липня 1423 року в Осері, де випрацювали план спільних дій. Наступного дня об’єднане англо-бургундське військо виступило в напрямку на Краван. Марш і неймовірна спека надзвичайно виснажили військо, тому, підійшовши до міста й виявивши позиції дофіністів, англійці та бургундці вирішили уникнути бою й отаборитися.
Битва відбулась наступного дня, 31 липня 1423 року. Близько 10-ї ранку англійці вийшли з табору на південь, рухаючись по західному берегу річки Йонни. Їхньою метою був вибір найкращої позиції для бою. Французи супроводжували ворога, просуваючись паралельно йому вздовж західного берега. Зупинились обидва війська поблизу вузького мосту, після чого ще близько трьох годин вичікували, спостерігаючи за противником і плануючи власні дії. Воєначальники вважали, що перевагу матиме та сторона, яка стоятиме в обороні, бо атакуючому супротивнику доведеться долати водну перешкоду. І хоча ширина Йонни в цьому місці сягала заледве 50 метрів, а глибина була незначною — піхотинцеві до пояса, річка здавалась достатньою перешкодою для того, щоб суттєво уповільнити просування ворога, підставивши його під удар лучників та артилерії.
Протистояння військ тривало близько трьох годин, аж доки граф Солсбері не наказав атакувати французів, переправляючись через річку. Шотландські лучники спробували обстріляти англійців, щоб зірвати переправу, однак у відповідь відкрили вогонь бургундські пушкарі, влучні постріли яких буквально викошували ворожі ряди. Це дозволило англійцям успішно подолати річку і вклинитись у стрій дофіністів — розпочався рукопашний бій. Одночасно англійці атакували міст, який охороняли шотландці.
Певний час суттєва чисельна перевага дозволяла французам утримувати позиції. Остаточно зломив їхні сили удар з тилу, коли комендант обложеного Кравана наказав гарнізону відкрити ворота й атакувати ворога. Опинившись між молотом і ковадлом, дофіністи спішно відступили, причому найменш стійкими виявились саме іноземні найманці — іспанці та ломбардці, а також гасконці. Найдовше проти англійців тримались уперті шотландці, які захищали міст через Йонну, однак зрештою і їхній опір було зламано.
Перемога англо-бургундського війська була повною й беззаперечною. Втрати французів становили від однієї до 5 тисяч бійців, тоді як їхні вороги втратили близько 500-600 солдатів. Здобуття і міцне закріплення у Кравані дозволили англійцям та бургундцям розірвати зв’язок Пікардії з півднем Франції, змусивши дофіністів у різних частинах країни воювати нарізно.
Поразка під Краваном суттєво підважила позиції Карла VII і призвела до того, що дофіністи програли ще кілька значних битв, зокрема знамениту битву біля Вернеї 17 серпня 1424 року. На тривалий час бойовий дух французів було підірвано, і лише поява славнозвісної Орлеанської діви Жанни д’Арк кардинально змінила ситуацію на користь Франції та Карла VII Звитяжного.
