Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
Роман Телюк — молодший сержант Збройних Сил України. Колись давно він був будівельником. Пройшов у цій галузі шлях від робітника до керівника. У 2014 році став воїном.
— Я брав участь у бойових діях на Луганщині та Донеччині спершу у складі добровольчого підрозділу, а згодом призвався у Збройні Сили України, — розповідає Роман. — Служив у 95-й окремій десантно-штурмовій бригаді, а потім — у 81-й окремій аеромобільній бригаді. Весь 2015 рік я провів на позиціях поблизу Донецького аеропорту: в Пісках, Водяному, Опитному.
У 2016 році він був демобілізований, а 2021-го повернувся до ЗСУ.
— Я чудово розумів, що це питання найближчого часу, коли росіяни почнуть широкомасштабну війну. Тож вирішив, що зустріну агресора зі зброєю в руках. Це було непросте рішення. Я став військовослужбовцем 56-ї окремої механізованої бригади, — каже Роман. — У той час бригада обороняла район від Мар’їнки до Пісків. Там я й зустрів широкомасштабне вторгнення. І там переконався, що моє рішення прийти в армію вдруге було правильним. Мені було в рази легше зустрічати ворога в підготовлених до оборони окопах разом з добре навченими воїнами поруч.
На війні Роман зазнав чимало бойових травмувань.
— Попри свій стан здоров’я, я залишався у строю. У своєму підрозділі був головним сержантом взводу. Відповідав за бойову підготовку сержантів і солдатів та за стан озброєння і військової техніки. Був командиром для майже тридцятьох військових. В якийсь момент командир роти таки наполіг, аби я звернувся у шпиталь. Військово-лікарська комісія визнала мене обмежено придатним до військової служби. Згодом мене перевели на нове місце служби — у районний територіальний центр комплектування і соціальної підтримки на Львівщині, — продовжує молодший сержант. — Тепер моє завдання — перевірка та уточнення військово-облікових документів військовозобов’язаних.
Колишній десантник і донедавна головний сержант механізованого взводу займається цим вже два тижні. Каже, думав буде легше.
— Для мене неважко зрозуміти цивільне населення. Більшість людей у Львові займаються своїми буденними справами. Як ходили на роботу, так і ходять. Війна для них десь там далеко, — ділиться своїми враженнями Роман. — Неважко для мене зрозуміти і думки жінок. Мій брат воює з росіянами прямо зараз. І я бачу, як наша мати хвилюється. Але, на жаль, війна є і вона недалеко. І вибору нам ніхто не дає. На нашій землі є росіяни, які не жаліють нікого, ані дітей, ані жінок. Ми, чоловіки, зобов’язані захищати наші родини.
Роман каже, що більшість чоловіків нормально реагують на спілкування з представником ТЦК.
— Вони підтверджують, що не приходили уточнити свої облікові дані, і роблять це спокійно. Це переважна більшість чоловіків, — розповідає він. —Звичайно, є й меншість, які нарікають на всіх і на все. І мають десяток пояснень, чому їх це не має стосуватися. Вони знімають мене на відео, роблять фото. Надсилають чимало образ на адресу військовослужбовців ТЦК. Мені важко зрозуміти, чим мої колеги їм завинили. В інтернеті львів’яни самі писали, що повістки мають вручати бійці, які пройшли війну і зазнали поранень. Нині в ТЦК зі мною в групі служать всі хлопці після боїв та поранень. Але виявляється, і це тепер не всіх задовольняє. Чому? Моє пояснення — російська пропаганда працює навіть у Львові. Люди цитують мені повідомлення різних телеграм-каналів про те, що в нашій армії все погано, що треба уникати служби. І не задумуються, що адмініструють ці канали росіяни.
Щодня Роман спілкується зі своїми побратимами, які воюють на сході.
— Вони підтверджують мою думку, що найважчий і одночасно найкращий варіант — іти в армію, отримати серйозну підготовку і вступати в бій добре навченим, озброєним та екіпірованим. Ті українці, які зараз воюють з ворогом, дають іншим таку можливість, — каже молодший сержант. — Нині, коли я спілкуюся з багатьма цивільними, кажу їм, що завдяки хлопцям, які б’ють ворога, у цивільних є час і можливість добре підготуватися до зустрічі з росіянами, вивчити військову справу, оволодіти зброєю. Щоб дати гідну відсіч агресору. За нас це ніхто не зробить.
Фото автора
