Усі пʼять суден поки що базуватимуться у Великій Британії, а після закінчення війни братимуть участь у розмінуванні акваторії Чорного моря…
З уведенням карантину кожна українська родина по-іншому почала планувати сімейні витрати. Хтось затягнув пасок і перечікує тимчасові незручності, хтось екстрено скуповує всі можливі продукти й розгонить паніку, а хтось – допомагає тим, хто цього потребує. Сім’я вінничанина Олександра Свідового – одна з тих родин, яка вирішила власним коштом готувати обіди для людей з інвалідністю, самотніх і пенсіонерів.
Чоловік був на війні у складі 9-го окремого мотопіхотного батальйону, який нині входить до складу 59-ї ОМПБр. Зізнається: пішов на війну вслід за братом.
– Він прикордонник. Коли почалася активна фаза війни, потрапив в оточення під Іловайськом. Я неабияк переживав за нього. І тоді, в очікуванні звістки від брата, вирішив – треба йти, – пригадує Олександр. – Став командиром відділення з підвезення боєприпасів. І хоча провоював лише рік, дороги Донбасу й різні бойові ситуації позначилися на здоров’ї. Але немає безвихідних ситуацій, і зараз от допомагаю дружині.
Про ініціативу з обідами розповідає дружина Олександра Надія:
– Якось днями переглядали новини й почали обговорювати – як виживати людям, які залишилися без допомоги. Саша й каже: «Подумай, чим можемо допомогти в цій ситуації». І так спільно вирішили – фінансів нікому не зможемо підкинути, а обідами – варіант, – каже Надія. – Дякувати мамі, я вмію смачно готувати. Тож швиденько зробили оголошення у соцмережах, щоб люди написали, кому з їхніх знайомих пенсіонерів потрібна допомога. Скупилися і почали куховарити. Відразу ж знайшлися й охочі підсобити на кухні.
Тож уже цього вівторка волонтери доставили по Вінниці перші 68 безоплатних обідів. З транспортом допомогли волонтери групи «Дорожній контроль».
– Навіть не очікували, що виникне така позитивна реакція у суспільстві. Дзвонять – пишуть – приїжджають, – продовжує Надія. – Хтось і гроші пропонує, але принципово їх не беремо. Краще допоможіть продуктами, транспортом чи власною працею. Саша теж готує. На ньому чистка овочів і нарізка продуктів, смажить пончики та пиріжки. У нас кожен знає, що йому робити. Навіть син допомагає – слухняно чекає на нас удома.
Після такого старту список людей, яким потрібна допомога, тільки зростає. Тож волонтери вирішили проводити таку акцію двічі на тиждень.
– Телефонують родичі, кажуть, що перебувають в іншому куточку країни й не можуть приїхати. Просять провідати стареньких, привезти їм поїсти. Є заявки й на ближчі села. Тож, якщо хтось зможе допомогти, доставлятимемо й туди, – запевняє подружжя волонтерів.
