Насамперед завдяки його творам широкому загалу відомі візуальні образи українських військовиків часів Української революції 1917‒1921 років та почасти боротьба Української Повстанської…
Прізвище цього молодого офіцера – Балюк, тож не дивно, що побратими його охрестили «Балу». У війську він менше ніж десять років, але за цей час встиг послужити і у Військово-Морських, і в Повітряних Силах. А продовжує служити й воювати в Сухопутних військах. Був фельд’єгерем та санітаром, командував медичним і мотопіхотним взводом, згодом – механізованою ротою. Народний Герой України та кавалер ордена Богдана Хмельницького. Насправді бойова біографія «Балу» більш ніж строката й поважна!
Із трьохсот з Криму вийшли лише четверо…
Родом Вадим із Буковини. Народився в жовтні 1991 року. Після Новоселицької гімназії закінчив Чернівецький промислово-економічний коледж. Вступив на заочне відділення Національного університету «Львівська політехніка». Але… Мріяв служити у війську! Тож у 2011-му пішов до військкомату, а в жовтні, щойно йому минуло двадцять, призвали в армію.
Після пів року строкової Вадим уклав контракт, і до початку російської агресії у зловісному лютому чотирнадцятого контрактник служив у військовій частині фельд’єгерсько-поштового зв’язку в Криму. Тій самій, де ординський снайпер убив прапорщика Сергія Кокуріна, який став першою жертвою російсько-української війни, зустрівши смерть на бойовому посту… без зброї, як і наказали зрадники-командири…
У Криму мав службову квартиру, одружився, там народився син. Виходив Сергій з анексованого півострова з одним речмішком – молода сім’я кинула квартиру, меблі, побутову техніку, взявши лише найнеобхідніше.
– Це була військова частина, де у зброярні було тридцять автоматів, – згадує Вадим. – У нас навіть не було запасів їжі, води. Натомість – великий архів, який спалювали два тижні. Зрештою, з трьохсот осіб, які служили в нашій частини, вийшли на материк всього четверо. Вінницька, Київська, Херсонська області, кримчани – там лишалися люди з усіх регіонів країни…
Вадим каже, що був шокований такою кількістю зрадників, тому залишатися служити у ВМС після виходу на материк не бажав…
– Написав рапорт, що відмовляюся служити у Військово-Морських Силах. Якраз того ж року й контракт закінчувався, – розповідає чоловік.
Тоді контрактник за розподілом прибув до однієї з частин Повітряних Сил в Івано-Франківську. Після місяця служби – перевели до іншої частини, вже у Львові, на посаду оператора РЛС. Але ж він не мав потрібної освіти, тому майже одразу його скерували до батальйону тероборони, який формувався в рідних Чернівцях. Вадим нарешті був задоволений тим, куди потрапив, адже дуже хотів воювати!
«У Зайцевому стільки не стріляв, як під час навчання»
До району проведення АТО Вадим Балюк потрапив у квітні 2015 року. Спочатку – під Зайцеве.
– Мене оформили в медроту, і я став санітаром, – продовжує розповідь він. – Відрядили до роти «Змія» у 34-му батальйоні. Перше, що робив там, витягував із сірої зони тіло загиблого… Доводилося рятувати людей під час обстрілів під Горлівкою. Дехто вважає мою роботу там геройською, але жодний свій вчинок героїчним не назву. Будь-яка заслуга – це заслуга моїх людей. Я і під Горлівкою витягав людей завдяки екіпажу і МТЛБ, або «мотолизі», як ми її називаємо. За час моєї служби санітаром жодна людина, яка до мене в руки потрапила, не загинула. Вивозити поранених доводилося бронетехнікою, яка сама по собі – мішень. А броня в «мотолизі» – тонесенька… Але нічого, їхали, перемотували прямо під час боїв…
Санітаром Вадим прослужив рік, а потім був призначений на посаду командира взводу. А в січні 2016 року, навіть не попередивши, його подали кандидатом для навчання на офіцерських курсах.
– Командир медроти сказав: «Рости тобі треба!» Так я потрапив до Львова на тримісячні курси…
Молодий взводний щиро каже, що за рік війни сильно втомився – як фізично, так і морально, тож на Захід їхав з легкою душею.
– Рік проходив у формі, яка була в крові. Причому не моїй, а чиїйсь, – пояснює офіцер. – Але жодного разу навіть не подумав, що втрачу пораненого. Кожен мав вижити. Та вже потім у Пісках двох своїх втратив. І сам надавав їм допомогу, втім, нічого не зміг зробити…
«Балу» розповідає, що курси – дуже сильна школа, яка знадобилася йому на війні.
– Я в Зайцевому стільки не стріляв, скільки під час навчання! Мене навчили стріляти з БМП-1, БМП-2, зенітки, з усіх видів озброєння. Дуже тямущі інструктори були. І це все дуже подобалося. Ми спали по три години на добу. У нас була ранкова стрільба, нічна, удень також. Я був здивований, що в Україні можуть бути такі курси!
Після навчання очікував повернутися взводним до тієї роти, до якої був відряджений і з якою на передовій провів цілий рік. Але потрапив спочатку до іншого батальйону бригади, прийняв командування протитанковим взводом. Та згодом клопотав перед командуванням і був призначений на таку ж посаду, але до вже рідного підрозділу.
Відтоді ось уже третю ротацію «Балу» обороняє Піски.
– У 2017 році мені і моєму головному сержантові взводу довелося освоювати нове для нас озброєння – 82-м міномет БМ-37 зразка 1941 року й кулемет «Максим», який пізніше було знищено прямим влучанням із танка противника, – пригадує старший лейтенант. – Весь рік вчилися, до прикладу, як покласти 40 мін у квадрат 50 на 50 метрів або витягнути противника на вогневий контакт і при цьому не підставитися. Докладно довелось вивчати мінно-вибухову справу, адже доти з настільки замінованою територією доводилося бачити вперше.
У лютому 2018 року старшого лейтенанта Вадима Балюка призначено командиром мотопіхотної роти (пізніше рота переформована в механізовану та отримала нове озброєння). Отож, уже під час другої ротації в Пісках освоювали нове для особового складу роти озброєння – БМП-1.
– Вивчили, освоїли. Мабуть, противник оцінив, – посміхається ротний. – Навідники бойових машин 20 гранат на відстань 3 км кладуть у квадрат 10 на 10 метрів!
У серпні 2017-го Вадим Балюк удостоєний звання Народного Героя України. А в серпні 2018 року за особистий внесок у зміцнення обороноздатності Української держави, мужність і самовідданість, виявлені під час бойових дій, високий професіоналізм та зразкове виконання службових обов’язків лейтенанта Балюка Вадима Володимировича нагороджено орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
Високі нагороди не змінили характер й завзяття молодого офіцера. Він такий, як і був, – бойовий, одвертий та відважний. З лютого 2020 року старший лейтенант Вадим Балюк вже втретє з ротою перебуває на оборонних рубежах біля селища Піски. Обладнують нові позиції, укріплюють опорні пункти й розширюють систему ходів сполучення. І майже щодня перебувають під обстрілами окупантів, даючи їм, як це узвичаєно називати, адекватну відповідь. Налаштовані хлопці «Балу» по-бойовому: ворога вони не пропустять!
