Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
Для того, що відбувалося на болотах в останні дні (маю на увазі те, що москалі назвали «мятєжом пригожина») українська мова має досить точне визначення — «жабомишодраківка», тобто епічна сутичка нікчемних лузерів, яка позиціюється, як дещо надзвичайно важливе. Цей термін більш точний, ніж «жабогадюкінг», що позначає ситуацію, коли одні підрозділи окупантів просто знищують інших.
Ніхто не заперечуватиме, що це було насамперед цікаве шоу, яке, на жаль для всіх нас, дуже швидко закінчилося, адже в росії багато хто не розумів, що відбувається, і міг щиро наламати багато дров. А чим більше дров буде наламано всередині росії — тим краще для України.
Проте навіть ця короткочасна «епічна сутичка» переконливо довела, що тил нашого ворога зовсім незахищений, а бункерний щур значно слабший, ніж хоче здаватися. Власне, порівняння путіна зі щуром, яке активно використовується вже давно — це теж із «жабомишодраківки».
Зізнаюся чесно: саме події 23 — 24 червня змусили мене нарешті знайти і почитати однойменну поему українського поета-перекладача, етнографа і теолога Костянтина Думитрашка, що вперше була надрукована у 1859 році. Літературознавці зазначають, що цей невеличкий твір, написаний за прикладом «Енеїди» Котляревського, дуже сподобався Тарасові Шевченку. Великий Кобзар — його земляк і ровесник, називав Думитрашка «безперечно обдарованою людиною» і стежив за його творчістю. Змістом бурлескно-травестійної поеми, яка принесла авторові в ХІХ столітті визнання і популярність, я був приємно вражений. Хоча, де там вражений — вона перевершила всі мої очікування.
Адже сам твір ще більш геніальний, ніж назва, що стала крилатим словом. У «Жабомишодраківці» автор прямо порівнює мишей із москалями: «Всі мишуки по сій мові в поход снаряджатися стали / І одяглися, немов москалі, у казенну муницю». Жаби — це якесь анархічне військо, мешканці болота (росія, як відомо, знаходиться «на болотах»), а ще «у тих жаб чортмає десятої клепки».
Різницю між мишами і жабами описано просто і лаконічно: «Як же нам буть в товаристві, що ми не вживемся з тобою? / Ти, пане-брате, калюжишся все у болоті, а наш брат / Їсть, хоть і крадучи, всячину…» Проте і ті, й інші настільки впекли Богам, що мешканці Олімпу відмовилися їм допомагати, а вирішили, що «Лучче дивитимось з неба на жаб’ячу з мишами драку» і «Повитріщали на землю баньки і рядком полягали».
Перша асоціація, що в мене виникла, — Боги — тут українці, які з азартом і попкорном усі два дні, які тривав пригожинський бунт, спостерігали за цим дійством. Коротку його хронологію зараз описують так: «захисники росії» вирішили захопити владу в росії, через що інші «захисники росії» полетіли вбивати перших «захисників росії», але ті їх самі вбили. А «герой росії» пригожин їхав убивати «героя росії» шойгу, через що «герой росії» кадиров поїхав убивати «героя росії» пригожина. А також через це «герой росії» бортніков порушив справу проти «героя росії» пригожина, але незабаром закрив її, оскільки найголовніший «герой росії» путін спочатку гарантував, що «прєдатєлі» будуть покарані, а потім гарантував, що не будуть. А на тих найперших «захисників росії», яких убили, всім начхати. Головне, що всі — «захисники росії» і «герої росії», і можна продовжувати пишатися тим, які у росії героїчні захисники!
Кульмінація поеми «Жабомишодраківка» описує баталію значно поетичніше. Ось лише невеликий фрагмент:
Первий Песибоєць списом шпигнув навкид Ліхенора,
Щоб навісний не вискакував поперед батька у пекло.
Сторч полетів Ліхенор і понюхав землі, мов кабаки.
А Троглодит після його улучив у бік Пеліона,
Ратиця вгрузла до самого серця, звалився із нею,
Мовби той сніп, Пеліон та швидко і ноги одкидав:
Дядько Саміло з Перехитром, збігшись, вхопилися вручки,
А Сітофаг Пеліфону надбив таки добре печінки,
Бо, ухватившись за пуп, покотився, немов от завіни.
Як же уздрів Лімнохаріс, що збили з ніг Поліфона,
Зараз вхватив каменюку, шпурнув та й попав Троглодита,
В тім’я улущив його, розколов і лушпиння з оріха.
Тут Ліхенор, очвалавши, наскочив на Лімнохаріса,
Списом його проколов і одправив к батькам на вечерю,
А Кнамбофаг злякавсь та мерщій накивав і п’ятами,
Та недалеко й утік, — наздогнала лихая година,
З списом, що в спину вгруз, він стрибнув у глибокую кручу,
Кров’ю своєю зробив всю калюжу, як тую варену,
Тельбухи з його в воді полоскались, немовби ті хляки…
Закінчилося все тим, що Богам набридло спостерігати за протистоянням і вони випустили раків, які швидко розігнали і жаб, і мишей.
Думаю, якби російська так звана громадянська війна не завершилася за два дні, то Збройні Сили України неодмінно використали б цю ситуацію, щоб швидко звільнити окуповані території і поставити крапку в війні. Щоб, як ті раки, що для всіх росіян «страшні, як марюка пекельний. / В чорних мундирах і штанях, а хто гарячіший — в червоних. / Спина — ковадло, а ноги, як кліщі, а в роті два списи», усіх ворогів, незалежно від підрозділу «жаб’ячого» чи «мишачого» — «пороспуджували і війну порішили».
До цього всього залишається додати хіба те, що автор «Жабомишодраківки» Костянтин Думитрашко похований на Київському історичному кладовищі «Щекавиця». Тож читайте українську класику, бийте ворогів, попри те, що твориться в їхньому тилу, і нехай прибуде з вами сила!
