Це формує спадкоємність та власну військову традицію. 20 грудня 2024 року Президент України присвоїв 65 окремій механізованій бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України почесне…
Підполковник Ігор Ячменьов очолює підрозділ Сумського районного ТЦК та СП у Лебедині. До 2014 року був успішним керівником у банківській сфері. З початком бойових дій на Донбасі не вагаючись пішов до війська. У 2017 році воював на Луганщині, де був заступником командира роти окремої мотопіхотної бригади. Ще тоді наші піхотинці знищили не одну бойову машину росіян, а деякі навіть вдалося «затрофеїти». І саме тоді Ігор Ячменьов набув неоціненного бойового досвіду, який став йому у пригоді й з початком широкомасштабного вторгнення. Про те, як тривала оборона Сумщини, зокрема під час наступу російсько-окупаційних військ у напрямку Лебедина, офіцер розповів кореспондентові АрміяInform.
За словами Ігоря Ячменьова, широкомасштабне вторгнення російських військ не стало для нього несподіванкою. Ще ввечері 21 лютого 2022 року у Лебедин прибули військовики однієї з бригад ДШВ, щоб провести рекогносцирування місцевості та планувати оборонні дії.
— Тоді разом з представниками органів місцевої влади та підприємств ми почали готувати вільні приміщення для розосередження особового складу в разі можливого наступу ворога. Тож ранок 24 лютого для мене не був таким вже неочікуваним. 23 лютого до нас прибув підрозділ тилового забезпечення десантників, а зранку вже розвантажували ешелон з бойовою технікою на нашій залізничній станції, — розповів підполковник. — Водночас разом з командиром десантного підрозділу ми на карті провели оцінку обстановки та розглянули різні ситуації можливого наступу ворога. Також десантникам необхідно було здійснити марш для прикриття державного кордону поблизу міста Суми та організувати оборону обласного центру. Кілька їхніх підрозділів майже з перших годин війни вступили у бій з силами ворога, що переважали, а до нас на підкріплення прибули підрозділи прикордонників і Національної гвардії.
Уже з 25 лютого 2022 року окупанти намагалися зайти в Лебедин. Ігор Ячменьов разом зі своїм підрозділом — ротою охорони у кількості 120 людей і 20-ма військовими територіального центру комплектування, які добре знали цю місцевість, почали готуватися у прискореному режимі до оборони міста. Зокрема, вони копали окопи та зводили бліндажі. У цьому їм активно допомагало місцеве населення.
— До нас росіяни йшли з села Бишкінь, що за 10 кілометрів від Лебедина. Проте завдяки САУшкам, які були у десантників, окупанти не могли швидко просуватися. Також дуже допомагали місцеві мешканці, які передавали координати розташування ворога, кількість особового складу, бойових машин, безоплатно годували людей тощо. Навіть староста села корегував з лісу нам вогонь. Тоді ми знищили багато їхньої техніки. Потім росіяни його виявили і він під ворожим вогнем ховався від них у лісі. А рашисти боялися лісів, як вогню, і в глибину не заходили, — розповідає Ігор Ячменьов.
Військові роти охорони Сумського районного ТЦК та СП, десантники, нацгвардійці та прикордонники, які перебували на той час у Лебедині, завдавали ударів зненацька. Інколи відстань під час бою становила менше ніж два кілометри. Тобто ворог підходив майже впритул.
— На 24 лютого до центру комплектування ми викликали близько 300 резервістів для проходження медичної комісії. На момент прибуття всі вже знали, що ворог наступає. Тож прибули вони з особистими речами, а деякі навіть із власною мисливською зброєю. Стрілецької зброї у нас тоді не вистачало. Проте завдяки прикордонникам, нацгвардійцям та десантникам, які мали її запас, ми вирішили це питання. «Відпрацьовували» по рашистах «без права на помилку» — навіть вночі. Вони отримали гідну відсіч і намагалися обійти з іншого боку. Однак ми і там їх діставали, — пригадує військовий.
За словами офіцера, на той час майже усі шляхи з Лебедина були перекриті росіянами. Резервісти вже не могли потрапити до своїх підрозділів, тож лишилися обороняти Лебедин. Близько сотні з них мали бойовий досвід. Призвали їх до роти охорони територіального центру і вони відразу могли виконувати поставлені завдання.
У Лебедині армійці створили власний штаб, розробили систему паролей, обладнали у місті блокпости. Ці заходи проводили, аби відсікти диверсантів, які могли б бути завчасно заслані у місто. Загальне керівництво обороною здійснював командир підрозділу ДШВ, оскільки був більш досвідчений щодо ведення бойових дій.
— Колони російської техніки, яка підходила до міста, були досить величезними. Вони налічували від 150 до 180 одиниць. І пересувалися досить незвично. Перед колоною їхали цивільні авто, які росіяни забирали у місцевих мешканців. На них вони наближалися до нас, аби подивитися, чи будемо ми їх обстрілювати. А вже слідом за ними їхали БТР та два танки. Ми спочатку з обережністю ставилися до цивільних авто, проте для росіян не було нічого святого. Навіть цивільна фура, яка їхала поряд з ними, була відразу впритул розстріляна разом з людьми, які у ній перебували, — розповідає Ігор Ячменьов.
А 28 лютого під час бою українські захисники захопили у полон російських танкістів. Це були одні з перших солдат рф, які потрапили у полон до наших військових в Україні з початку широкомасштабного вторгнення.
Надалі, на початку березня, десантників за наказом вищого керівництва разом з бойовими машинами «перекинули» в інший регіон. Техніка, що у них вийшла з ладу чи була пошкоджена, в найкоротший термін була відновлена та «стала у стрій» для оборони Лебедина. Командувати обороною міста на той час почав командир прикордонного підрозділу.
— До ворога якимось чином надходила інформація про наше розташування, тож розміщувалися не більше ніж 50 людей в кожній будівлі. 10 березня ворог спробував провести наступ. Тоді на нас посунуло від 650 до 800 одиниць російської техніки. Аби зірвати плани окупантів, ми підірвали міст у селищі Бишкінь. Але одна опора все ж залишилася і ворог намагався зайти у місто. Однак його зусилля знову були марними. Тоді в хід пішла російська авіація, — каже військовий.
Під час ворожих бомбардувань Лебедина, які тривали тиждень по двічі на добу, ворог знищив міську електричну підстанцію. В результаті на декілька днів місто залишилося без світла та мобільного зв’язку. Але ми налагодили дротовий зв’язок і спілкуватися з навколишніми населеними пунктами по ньому.
Тоді за допомогою літаків росіяни розпочали знищувати критичні об’єкти інфраструктури Лебедина, адже їхні «Гради» та «Смерчі» практично не досягали міста.
— Зв’язок у той час для нас був дуже важливий. На превеликий жаль, спілкуватися з усіма навколишніми селами після бомбардувань ворога ми вже не могли. До цього від них поступало дуже багато цінної інформації про переміщення техніки та особового складу. З втратою зв’язку ми вже не могли цим користуватися.
Одного разу був випадок, коли мені зателефонували з командування, і повідомили, що в одній з багатоповерхівок у місті встановлений російський «маячок», який ворог використовував у Сирії. Ми з побратимами перевірили квартири у будинку, але нічого не знайшли. Проте і цей «маячок» з того часу також зник, — зазначив Ігор Ячменьов.
Пізніше окупанти все ж змогли підійти до міста і були за 2-3 кілометри. Однак їм знову не поталанило. Вище командування надало нам підкріплення. Українські вертольоти та літаки завдали кілька авіаударів і росіяни знову змушені були відступити.
— У Лебедині на той час перебувало близько 1000 українських військових, які вирішили тримати оборону до останнього. Якби окупанти зайшли у місто, то наслідки були б дуже жахливими. Але наші бійці постійно давали гідну відсіч окупантам і навіть взяли у полон 24 військових так званої днр, які прикривали відхід росіян.
«Деенерівців» мобілізували з Горлівки, Донецька, Харцизька в перші дні війни. Їхній «професіоналізм» «зашкалював», про що розповідають багато місцевих історій. Так, поблизу села Вільшана танк окупантів Т-80 намагався переїхати через річку і там застряг. Друга «вісімдесятка», яка приїхала по допомогу, також загрузла на переправі. Згодом ще два російські танки намагалися їх витягнути, але безрезультатно, — розповідає армієць.
Відразу після відходу росіян наші військові перевірили ці танки, відремонтували та «поставили у стрій». Загалом же під Лебедином було «взято у полон» 15 цілісіньких російських танків, які надалі вже використовувалися в інтересах наших військ.
Завдяки тому, що бліндажі у Лебедині обладнали досить швидко, то і втрати у перші дні війни у наших підрозділах були мінімальними. Тоді загинув лише один військовий. Однак у навколишніх селах російські солдати вбивали та катували місцевих мешканців, які чинили їм усілякий опір.
«…Під час одного з бомбардувань авіаційна бомба влучила в будинок у Лебедині. Пів будинку було знищено вщент. Але людям пощастило і вони залишилися живі.
Іншим разом молода родина виїжджала з Лебедина на авто, щоб відвести дитину у лікарню. російський танк прямим пострілом з гармати знищив цю машину і всю сім’ю», — із сумом згадує керівник підрозділу Сумського районного ТЦК та СП у Лебедині…
Надією на щасливе майбутнє після війни для Ігоря Ячменьова є любляча дружина та двоє донечок-квіточок. Старша навчається у Київському національному авіаційному університеті за спеціальністю «Мультимедійна логістика», до широкомасштабного вторгнення вона працювала у службі безпеки аеропорту «Жуляни», а молодша — школярка Лебединської школи.
Фото з особистого архіву Ігоря Ячменьова
@armyinformcomua
Десантники захопили в полон російського окупанта та виявили відео на телефоні, на якому російський командир б’є своїх підлеглих за те, що вони повтікали з позицій.
2-й корпус НГУ «Хартія» оприлюднив відео успішної штурмової операції проти російських окупантів в районі Куп’янська та навколишніх сіл, яку здійснювали пошуково-ударне угруповання «Хартія» та суміжні підрозділи.
«Антидронові тунелі» із сіток Сили оборони використовують для своєчасного постачання вантажів, безпечної евакуації поранених та ротації особового складу в умовах постійної загрози з боку ворожих FPV-дронів.
Міноборони України затвердило концепцію цифрового обліку й моніторингу споживання та якості пального.
Станом на 11:00 27 грудня внаслідок масованої комбінованої атаки рф на Київ і Київщину постраждало щонайменше 41 людина, загинула жінка.
На Лиманському напрямку російські окупаційні війська зосередили основний ударний кулак своєї 20-ї загальновійськової армії.
від 23500 до 53500 грн
Кам'янка-Бузька
Військова частина А4623
Це формує спадкоємність та власну військову традицію. 20 грудня 2024 року Президент України присвоїв 65 окремій механізованій бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України почесне…