Усі пʼять суден поки що базуватимуться у Великій Британії, а після закінчення війни братимуть участь у розмінуванні акваторії Чорного моря…
Морський піхотинець Богдан Постоялко вкотре довів собі та побратимам, що для справжнього воїна жодна травма не може стати на заваді. Він дотримується принципу: якщо впав – вставай, навіть коли втратив ногу – це не виправдання для бездіяльності й відчаю.
Богдану лише 22 роки, але досвіду воїну не бракує. Хлопець пригадує, коли йому виповнилося 18, він почав «штурмувати» військкомати і проситися на передову. Сидіти вдома, коли на фронт один за одним йшли його друзі, просто було несила. Проте юнака забракували за станом здоров’я. Однак відступати від задуманого – не в правилах Богдана. У 2018-му він таки потрапив на «срочку» і, не гаючи часу, одразу підписав контракт. Оскільки він змалку мріяв про небо, то обрав десантно-штурмовий підрозділ. А далі почалися фронтові будні. Все змінилося у червні торік.
– Ми йшли з товаришем на пост, він попереду – я позаду. Цією дорогою ходили геть усі по сто разів на день. Але, певно, я «фартовий». Вибух, кров, біль, розуміння того, що треба надати собі першу домедичну допомогу – все відбувалося за лічені секунди. А потім товариші несли мене десь кілометрів п’ять бездоріжжям до найближчої позиції, куди могла під’їхати швидка, – пригадує боєць.
На жаль, унаслідок численних пошкоджень Богдану довелось ампутувати кінцівку. Відновлювався морпіх в Ірпені на Київщині у центрі фізичної реабілітації поранених військовослужбовців Next Step Ukraine. Завдяки досвідченим фахівцям, неймовірній жазі до життя й коханій дружині, яка ні на мить не залишала чоловіка, хлопець швидко став на ноги і призвичаївся до протеза. Згодом морпіх не лише повернувся до строю, а й знову зміг підкорити небо. Недарма кажуть: земля притягує всіх, а небо — найсміливіших.
Звісно, доти він уже мав стрибки, але цей став особливим. Бо, через втрату кінцівки, Богдан не може стрибати з парашутом самостійно, це він зробив у тандемі з підполковником Анатолієм Глиненком – досвідченим тандем-майстром, очільником пошуково-рятувальної і парашутно-десантної служби Командування Військово-Морських Сил ЗСУ. Перед цим матрос Богдан Постоялко пройшов інструктаж щодо дій у повітрі й при приземленні.
– До цього доводилося стрибати з парашутом, але то були стрибки з висоти 500-800 метрів, а цього разу ми «брали» висоту 3 кілометри з вертольота Мі-8. Тож був азарт і цікавість. А коли я повис під куполом, виникло відчуття неймовірного щастя, ніби я повернувся додому після довгих мандрів, – ділиться враженням Богдан.
Матрос-піхотинець Постоялко – справжній приклад того, що попри всі можливі перешкоди треба продовжувати рух до мети. Нині вона в нього одна – це перемога. Тому Богдан не планує відсиджуватися в тилу, а хоче якнайшвидше повернутися на передову.
