Насамперед завдяки його творам широкому загалу відомі візуальні образи українських військовиків часів Української революції 1917‒1921 років та почасти боротьба Української Повстанської…
Морський піхотинець Богдан Постоялко вкотре довів собі та побратимам, що для справжнього воїна жодна травма не може стати на заваді. Він дотримується принципу: якщо впав – вставай, навіть коли втратив ногу – це не виправдання для бездіяльності й відчаю.
Богдану лише 22 роки, але досвіду воїну не бракує. Хлопець пригадує, коли йому виповнилося 18, він почав «штурмувати» військкомати і проситися на передову. Сидіти вдома, коли на фронт один за одним йшли його друзі, просто було несила. Проте юнака забракували за станом здоров’я. Однак відступати від задуманого – не в правилах Богдана. У 2018-му він таки потрапив на «срочку» і, не гаючи часу, одразу підписав контракт. Оскільки він змалку мріяв про небо, то обрав десантно-штурмовий підрозділ. А далі почалися фронтові будні. Все змінилося у червні торік.
– Ми йшли з товаришем на пост, він попереду – я позаду. Цією дорогою ходили геть усі по сто разів на день. Але, певно, я «фартовий». Вибух, кров, біль, розуміння того, що треба надати собі першу домедичну допомогу – все відбувалося за лічені секунди. А потім товариші несли мене десь кілометрів п’ять бездоріжжям до найближчої позиції, куди могла під’їхати швидка, – пригадує боєць.
На жаль, унаслідок численних пошкоджень Богдану довелось ампутувати кінцівку. Відновлювався морпіх в Ірпені на Київщині у центрі фізичної реабілітації поранених військовослужбовців Next Step Ukraine. Завдяки досвідченим фахівцям, неймовірній жазі до життя й коханій дружині, яка ні на мить не залишала чоловіка, хлопець швидко став на ноги і призвичаївся до протеза. Згодом морпіх не лише повернувся до строю, а й знову зміг підкорити небо. Недарма кажуть: земля притягує всіх, а небо — найсміливіших.
Звісно, доти він уже мав стрибки, але цей став особливим. Бо, через втрату кінцівки, Богдан не може стрибати з парашутом самостійно, це він зробив у тандемі з підполковником Анатолієм Глиненком – досвідченим тандем-майстром, очільником пошуково-рятувальної і парашутно-десантної служби Командування Військово-Морських Сил ЗСУ. Перед цим матрос Богдан Постоялко пройшов інструктаж щодо дій у повітрі й при приземленні.
– До цього доводилося стрибати з парашутом, але то були стрибки з висоти 500-800 метрів, а цього разу ми «брали» висоту 3 кілометри з вертольота Мі-8. Тож був азарт і цікавість. А коли я повис під куполом, виникло відчуття неймовірного щастя, ніби я повернувся додому після довгих мандрів, – ділиться враженням Богдан.
Матрос-піхотинець Постоялко – справжній приклад того, що попри всі можливі перешкоди треба продовжувати рух до мети. Нині вона в нього одна – це перемога. Тому Богдан не планує відсиджуватися в тилу, а хоче якнайшвидше повернутися на передову.
